Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Лесько А.О., Червинської М.Є.,

Хопти С.Ф., Черненко В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Олевської міської ради, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5 про встановлення факту належності правовстановлюючого документу (заповіту), визнання права власності на житловий будинок з надвірними спорудами, зобов'язання провести технічну інвентаризацію житлового будинку з надвірними спорудами, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Олевського районного суду Житомирської області від 05 грудня 2011 року, додаткове рішення Олевського районного суду Житомирської області від 13 лютого 2012 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 15 травня 2012 року,

У жовтні 2011 року ОСОБА_3 звернулася до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що у 2004 році ОСОБА_6 склала заповіт на користь її матері - ОСОБА_7 За умовами вказаного заповіту житловий будинок з надвірними спорудами, розташований по АДРЕСА_1, після смерті спадкодавця переходив у власність матері за умови проведення поховання ОСОБА_6 та встановлення їй пам'ятника із габро, а також захоронення її брата - ОСОБА_8 і встановлення такого ж пам'ятника. ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_6 померла. ОСОБА_7 звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. ІНФОРМАЦІЯ_3 року вона трагічно загинула. У порядку спадкування після смерті матері позивачка намагалася оформити спадщину, проте нотаріус виніс постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, посилаючись на відсутність згоди ОСОБА_5, яка вказана як виконавець заповіту, та розбіжності у прізвищі: у заповіті - «ОСОБА_7», а у свідоцтві про смерть - «ОСОБА_7». Тому просила зобов'язати МБТІ та РОН м. Олевськ провести поточну технічну інвентаризацію житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого по АДРЕСА_1, встановити юридичний факт належності позивачці правовстановлюючого документу - заповіту від 23 січня 2004 року, визнати право власності на житловий будинок з надвірними спорудами, розташований по АДРЕСА_1.

Рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 05 грудня 2011 року та додатковим рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 13 лютого 2012 року, залишеними без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 15 травня 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати вказані судові рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_7 не набула права на спадкування за заповітом, оскільки не виконала всі його умови, і відповідно за ОСОБА_3 не може бути визнано право власності на спірне майно у порядку спадкування після смерті матері. Додатковим рішенням відмовлено у вирішенні питання щодо позовних вимог про зобов'язання МБТІ та РОН повести технічну інвентаризацію житлового будинку з надвірними спорудами та встановлення факту належності заповіту у зв'язку з тим, що дане питання було вирішено судом першої інстанції.

З такими висновками судів погодитись не можна, оскільки ці висновки суперечать вимогам закону та не ґрунтуються на матеріалах справи.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

По справі встановлено, що 23 січня 2004 року ОСОБА_6 склала заповіт на користь ОСОБА_7 За умовами даного заповіту ОСОБА_7 набуває права власності на житловий будинок з надвірними спорудами, розташований по АДРЕСА_1 після проведення захоронення спадкодавця, встановлення їй пам'ятника із гарбо, а також проведення захоронення її брата ОСОБА_8, якщо він помре після неї, та встановлення йому пам'ятника із габро. Виконавцем заповіту визначено ОСОБА_5 (а. с. 11).

ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року (а. с. 10).

14 червня 2004 року ОСОБА_7 подала до Олевської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 (а. с. 86), проте нотаріус виніс постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, посилаючись на відсутність згоди ОСОБА_5, яка вказана як виконавець заповіту, та розбіжності у прізвищі: у заповіті - «ОСОБА_7», а у свідоцтві про смерть - «ОСОБА_7».

ОСОБА_7 провела поховання ОСОБА_6 та встановила пам'ятник із габро, що не заперечувалося сторонами у справі. Іншу частину заповіту не виконала, оскільки брат спадкодавця - ОСОБА_8 живий.

Відповідно до ч. 1 ст. 1242 ЦК України заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови, як пов'язаної, так і не пов'язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо). Умова, визначена у заповіті, має існувати на час відкриття спадщини.

Зі змісту заповіту ОСОБА_6 вбачається, що право власності на спадкове майно ОСОБА_7 набуває після проведення також її брата ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, якщо він помре після її смерті.

Таким чином у заповіті була зазначена умова, виникнення якої передбачалося після смерті спадкодавця, а не на час відкриття спадщини.

Зазначення такої умови не відповідає вимогам ч.1 ст. 1242 ЦК України.

Згідно ч. 2 ст. 1242 ЦК України умова, визначена у заповіті, є нікчемною, якщо вона суперечить закону або моральним засадам суспільства.

Оскільки умова заповіту про захоронення ОСОБА_11 і встановлення йому пам'ятника із габро не відповідає вимогам ч. 1 ст. 1242 ЦК України, така умова є нікчемною, а тому не створює жодних правових для особи, на користь якої складено заповіт, та наслідків для позивачки.

ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_7 померла (а. с. 9).

Як вбачається з матеріалів справи спадкоємицею ОСОБА_7 є її дочка ОСОБА_3

За життя, в передбачений ст. 1270 ЦК України строк ОСОБА_7 прийняла спадщину, подавши відповідну заяву в нотаріальну контору (а. с. 86).

Відповідно до ст. 1268 ЦК України незалежно від час прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Оскільки спадщину ОСОБА_7, прийняла, але за життя не встигла її оформити, ОСОБА_3 має право на одержання спадщини після її смерті.

Крім того, відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року (v0007700-08) «Про судову практику у справах про спадкування» справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

Суд першої інстанції у задоволенні позовної вимоги про встановлення факту належності заповіту ОСОБА_7 відмовив, посилаючись на те, що вказана вимога не розглядається у порядку позовного провадження.

За таких обставин судова колегія приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Усупереч вимогам ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції належно доводів апеляційної скарги не перевірив та вищевказане уваги не звернув та помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки у порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України судами не враховані норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановлені та не перевірені обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, відповідно до ст. 338 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 333, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Олевського районного суду Житомирської області від 05 грудня 2011 року, додаткове рішення Олевського районного суду Житомирської області від 13 лютого 2012 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 15 травня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.