6-33489св12 Про змінення формулювання причини звільнення, стягнення заборгованості із заробітної плати - 24.10.2012 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Страхової компанії товариства з додатковою відповідальністю «ОЛВІ» про змінення формулювання причини звільнення, стягнення заборгованості із заробітної плати, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 12 березня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 04 липня 2012 року,

ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 19 жовтня 2004 року вона уклала з відповідачем трудовій договір, згідно з яким виконувала обов'язки директора Луганської дирекцїї страхової компанії товариства з додатковою відповідальністю «ОЛВІ» (далі - СК ТДВ «ОЛВІ»).

Наказом від 15 квітня 2010 року № 22 її звільнено із займаної посади з 21 грудня 2009 року на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Про звільнення вона дізналася під час розгляду справи Зп-133/10 за позовом ОСОБА_3 до СК ТДВ «ОЛВІ» про стягнення заборгованості із заробітної плати.

Вважала дату та підстави звільнення незаконними, оскільки 21 грудня 2009 року вона направила на ім'я генерального директора заяву про розірвання трудового договіру та звільнення з 31 грудня 2009 року на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України в зв'язку з тим, що відповідач порушив трудове законодавство та умови трудового договору, не виплатив у строк заробітну плату за п'ять місяців, орендну плату та обов'язкові платежі.

Оскільки відповідач заяву про звільнення не підписав і не сплатив суму, належну для виплати при звільнені, ОСОБА_3 просила суд (уточнені вимоги, а.с. 171-172) змінити формулювання причин та дати звільнення та стягнути заборгованість із заробітної плати за грудень 2009 року, грошову компенсацію за невикористану відпуску, вихідну допомогу при звільнені та компенсацію за вимушений прогул у розмірі 22 537 грн 02 коп.

Рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 12 березня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 04 липня 2012 року, позов задоволено частково. Зобов'язано СК ТДВ «ОЛВІ» змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_3 із ч. 4 ст. 40 КЗпП України на ч. 1 ст. 38 КЗпП України та змінити дату звільнення - із 21 грудня 2009 року на 04 січня 2010 року. У решті позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Наведеним вимогам ухвалені в справі судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що 19 жовтня 2004 року ОСОБА_3 уклала з відповідачем трудовий договір (а.с. 7), згідно з яким приступила до виконання обов'язків директора Луганської дирекції СК ТДВ «ОЛВІ».

21 грудня 2009 року позивач звернулася до відповідача із заявою про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, яка була отримана відповідачем поштою 24 грудня 2009 року (а.с. 13).

На підставі наказу від 28 грудня 2009 року № 48 у зв'язку з отриманням заяви директора Луганської дирекції СК ТДВ «ОЛВІ» про звільнення була призначена інвентарізація та приймання-передача об'єктів інветаризації. Актом приймання-передачі первісних документів від 29 грудня 2009 року та актом приймання-передачі від 30 грудня 2009 року відповідач прийняв від позивача документи.

Листом від 30 грудня 2009 року відповідач повідомив позивача про відмову в задоволені заяви про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України та запропонував позивачу з'явитися 05 січня 2010 року за місцем знаходження Луганської дирекції за адресою: м. Луганськ, вул. Октябрська, 82 для надання пояснень.

18 січня 2010 року відповідач направив позивачу листа, в якому зазначив, що остання займає посаду директора Луганської дирекціі СК ТДВ «ОЛВІ» та повина дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку, виконувати трудові обов'язки. Було запропоновано в строк до 27 січня 2010 року надати письмові докази про причини відсутності на робочому місці з 22 грудня 2009 року до 18 січня 2010 року, а у разі ненадання - про застосування заходів дисціплінарного стягнення за прогул, аж до звільнення.

Задовольняючи позов частково, суд перешої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, керувався тим, що позивач висловила своє бажання про звільнення з 31 грудня 2009 року та невиходом на роботу після 31 грудня 2009 року підтвердила свій намір про звільнення.

Разом з тим, відповідач, не погодившись із звільненням за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у разі наміру працівника звільнитися, повинен був прийняти рішення про звільнення позивача з інших підстав, передбачених законом та трудовим договоров від 19 жовтня 2004 року, повідомивши про це працівника. У разі відсутності домовленності про звільнення за згодою сторін звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника за ст. 38 КЗпП України.

За висновком суду підстави для звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України були відсутні, оскільки згідно з Положенням про Луганську дирекцію СК ТДВ «ОЛВІ» Луганська дирекція є відокремленим підрозділом, не має статуту юридичної особи, має відокремлений баланс, банківські рахунки, печатку, штамп зі своєю назвою, оплата праці працівників і залучених спеціалістів проводится за рахунок коштів Дирекції, а отже, відповідач не повинен був нараховувати та здійснювати оплату заробітної плати позивачу. З огляду на наведене суд дійшов висновку про відсутність з боку відповідача порушень законодавства про працю та умов трудового договору.

Ураховуючи відсутність підстав для звільнення 15 квітня 2010 року за прогули, вчинені 18 та 27 січня 2010 року та з огляду на те, що ч. 1 ст. 38 КЗпП передбачено письмове повідомлення про звільнення за 2 тижні, заява про звільнення подана 21 грудня 2009 року, суд дійшов висновку про те, що відповідач повинен був здійснити звільнення позивача 04 січня 2010 року за ч.1 ст. 38 КЗпП України.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у частині стягнення заборгованості із заробітної плати за грудень 2009 року, грошової компенсації за невикористану відпуску, вихідної допомоги при звільнені та компенсації за вимушений прогул, суд посилався на те, що згідно з п. 3.1 трудового договору оплата праці директора здійснюється за рахунок коштів Луганської дирекції, а отже відповідач у справі не має відношення до нарахування та виплати заробітної платні.

З такими висновками суду погодитися не можна з огляду на таке.

На вирішення суду був переданий спір, зокрема, про зміну формулювання причин звільнення з п. 4 ст. 40 КЗпП України на ч. 3 ст. 38 КЗпП України в зв'язку з невиконанням роботодавцем вимог трудового законодавства та трудового договору.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу (1618-15) , в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Наведені вимоги суд залишив поза увагою, змінюючи формулювання причин звільнення з п. 4 ст. 40 КЗпП України на ч. 1 ст. 38 КЗпП України не врахував, що такі вимоги позивачем не заявлялися, а позов обґрунтовувався саме наявністю з боку роботодавця порушень трудового законодавства та умов трудового договору.

Відмовляючи в задоволенні вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати за грудень 2009 року, грошової компенсації за невикористану відпуску, вихідної допомоги при звільнені та компенсації за вимушений прогул, суд, встановивши, що Луганська дирекція не є юридичною особою, не врахував, що остання в силу вимог ч. 2 ст. 30 ЦПК України не може бути стороною в справі, в силу вимог ст. 29 ЦПК України, ст. 92 ЦК України цивільної та цивільної процесуальної дієздатності не має та дійшов помилкових висновків про необґрунтованість вимог саме до відповідача з огляду на те, що останній не має відношення до нарахування та виплати заробітної платні працівниками Луганської філії.

Отже, у порушення вимог статей 214, 215 ЦПК України суд доводів позивача належним чином не перевірив, обставин порушення відповідачем вимог трудового законодавства не встановив та висновків про часткове задоволення позову дійшов передчасно.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 12 березня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 04 липня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.