Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого: Макарчука М.А.,

Суддів: Мазур Л.М., Маляренко А.В.,Писаної Т.О., Матвєєвої О.А., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до приватного підприємця ОСОБА_4 про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, відшкодування моральної шкоди,

за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 11 травня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 27 червня 2012 року,

Позивач звернувся до суду з уточненим позовом, посилаючись на те, що працював у приватного підприємця ОСОБА_4 в якості будівельника у період з жовтня по грудень 2008 року.

Відповідач за виконану роботу з ним повністю не розрахувався, заборгованість по зарплаті складає 2640 грн.

За порушення трудового законодавства ОСОБА_4 вироком Суворовського районного суду від 17 березня 2010 року був засуджений за ч. 1 ст. 172 КК України, тому обставини встановленні цим вироком не підлягають доказуванню.

Оскільки заробітна плата йому своєчасно не була виплачена, позивач посилаючись на ст. 117 КЗпП, вважає, що ОСОБА_4 зобов'язаний йому сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку.

Незаконними діями відповідач також заподіяв йому і моральних страждань, тому розмір моральної шкоди оцінив у 5000 грн.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 11 травня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 27 червня 2012 року, позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з приватного підприємця ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 2640 грн. в рахунок відшкодування заборгованості по заробітній платі при звільненні, 93104,26 грн. в рахунок відшкодування середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Вирішено питання судових витрат.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати, але не більше, ніж за один місяць.

У решті позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 11 травня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 27 червня 2012 року скасувати, і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення цим судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Частково задовольняючи позовні вимоги місцевий суд виходив із того, що вироком суду позивач засуджений за те, що використовував найману працю у своїй підприємницькій діяльності без укладання трудових угод та з порушенням прав працівників на належну оплату праці і з цих підстав вважав, а апеляційний суд погодився з таким висновком, що відповідач не виплатив позивачу 2640 грн. заробітної плати. З огляду на ці висновки суди стягнули із ОСОБА_4 невиплачені при звільненні 2640 грн. заробітної плати і 93 104 грн. середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Проте повністю погодитися з таким висновком не можна.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з ч. 1 ст. 117 цього ж Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ч. 1 ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Із вироку Суворовського районного суду м. Херсона від 17 березня 2010 року вбачається, що ОСОБА_4 визнано винним та засуджено за ч. 1 ст. 172 КК України за те, що в період з жовтня по грудень 2008 року він грубо порушив законодавство про працю, і зокрема відносно позивача, якого прийняв на роботу без укладання трудової угоди та реєстрації її у центрі зайнятості, залучав його до роботи в надурочний час без подвійної оплати виконаної роботи та без належної вплати заробітної плати.

З огляду на позовні вимоги та підстави звернення до суду і те, що вироком суду не встановлено жодної обставини щодо розмірів виконаних робіт та розмірів виплаченої і невиплаченої заробітної плати позивача і її складових, предметом доказування у цій справі є: розмір заробітної плати, яка була нарахована працівнику, але не виплачена при його звільненні з роботи або розмір заробітної плати, яка мала бути нарахована і виплачена позивачу при звільненні та за який період і її складові; дата звільнення позивача з роботи та його середній заробіток.

Із змісту позовної заяви і рішення місцевого суду вбачається, що позивач при зверненні до суду не вказав, а місцевий суд не встановив і не зазначив у своєму рішення: коли та на яку посаду позивач був прийнятий на роботу і коли звільнений з неї; яку заробітну плату отримував позивач чи мав отримувати та її складові по календарних періодах; які суми мав виплатити відповідач позивачу при звільненні його з роботи та її складові; середній заробіток позивача на день його звільнення з роботи.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення місцевого суду, апеляційний суд не звернув уваги, що місцевим судом не встановлено жодної обставини, що становить предмет доказування, і сам не усунув неповноти з'ясування обставин справи.

Оскільки при розгляді справи не встановлені обставини, які мають значення для правильного вирішення спору і цю неповноту з'ясування обставин у справі можна усунути лише при новому розгляді у місцевому суді, то ухвалені рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого суду з підстав, встановлених ст. 338 ЦПК України.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 11 травня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 27 червня 2012 року скасувати, а справу направити на новий розгляд місцевого суду.

Ухвала оскарженню не підлягає.