Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ситнік О.М.,

суддів: Євграфової Є.П., Завгородньої І.М.,

Журавель В.І., Іваненко Ю.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення апеляційного суду Донецької області від 10 квітня 2014 року,

У листопаді 2010 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором у розмірі 47 501,74 грн шляхом звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 08 квітня 2004 року між банком та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №201М-04, згідно з яким останній отримав кредит на суму 20 000 грн для ремонту квартири зі сплатою 24 % річних та терміном повернення до 05 квітня 2005 року. При порушенні відповідачем зобов'язань зі сплати основного боргу за кредитом він зобов'язаний сплатити 48 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості та пеню в розмірі 0,2% від суми непогашеного платежу за кожний день прострочки.

У забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором 08 квітня 2004 року між банком та ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки, згідно з яким останній передав в іпотеку належну йому на підставі свідоцтва про спадщину від 27 лютого 1997 року трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 64,9 кв. м, жилою площею 38,4 кв. м.

У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань станом на 18 листопада 2010 року утворилася заборгованість в розмірі 71 985,71 грн, яка складається з заборгованості за кредитом - 10 577,53 грн, заборгованості за відсотками - 30 632,52 грн, пені - 30 775,66 грн.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 20 жовтня 2010 року з ОСОБА_3 на користь банку було стягнуто 24 483,97 грн, тому розмір заборгованості, яка не була стягнута, складає 47 501,74 грн.

Ураховуючи наведене, банк просив задовольнити позов.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 17 березня 2011 року позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 08 квітня 2004 року № 201М-04 у сумі 47 501,74 грн звернуто стягнення на трикімнатну квартиру загальною площею 64,9 кв. м, житловою площею 38,4 кв. м, яка розташована АДРЕСА_1, шляхом безпосереднього продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки від 08 квітня 2004 року б/н) ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ "ПриватБанк" повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 10 квітня 2014 року рішення Краматорського міського суду Донецької області від 17 березня 2011 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати рішення апеляційного суду, залишити в силі рішення місцевого суду, мотивуючи свою вимогу порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанції в оскаржуваній його частині не відповідає.

Судами під час розгляду справи встановлено, що 08 квітня 2004 року між банком та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 201М-04, згідно з яким останній отримав кредит на суму 20 000 грн для ремонту квартири зі сплатою 24 % річних та терміном повернення до 05 квітня 2005 року.

Крім того, згідно з умовами договору при порушенні відповідачем зобов'язань зі сплати основного боргу за кредитом він повинен сплатити 48 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості та пеню в розмірі 0,2 % від суми непогашеного платежу за кожний день прострочки.

У забезпечення виконання кредитних зобов'язань 08 квітня 2004 року між банком та ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки, згідно з яким останній передав в іпотеку належну йому трикімнатну квартиру АДРЕСА_1.

У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань станом на 18 листопада 2010 року утворилася заборгованість в розмірі 71 985,71 грн, яка складається з заборгованості за кредитом - 10 577,53 грн, заборгованост за відсотками - 30 632,52 грн, пені - 30 775,66 грн, частина якої у розмірі 24 483,97 грн була стягнута за рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 20 жовтня 2010 року. Нестягнутою залишилась сума 47 501,74 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позичальник ОСОБА_3 не виконує взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, має прострочену заборгованість, яка повинна бути з нього стягнута.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що позивач пропустив строк позовної давності, мотивуючи свої висновки ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів".

Однак з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами третьою і четвертою статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Відповідно до п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", якщо кредитодавець у позасудовому порядку або до судового провадження звертається з вимогою про повернення споживчого кредиту або погашення іншого боргового зобов'язання споживача, кредитодавець не може у будь-який спосіб вимагати будь-якої плати або винагороди від споживача за таке звернення. При цьому кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.

Згідно із правовим висновком Верховного Суду України, який викладений у постанові від 20 листопада 2013 року (справа № 6-126 цс 13) та є обов'язковим для застосування судами України відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, у системному зв'язку з самою ч. 11 ст. 11 зазначеного Закону стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямований на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту.

У зв'язку з викладеним не можна погодитись із висновками апеляційного суду про застосування строку позовної давності без заяви сторони у спорі та відмову в позові ПАТ КБ "ПриватБанк" відповідно до п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів".

У порушення ст. ст. 213, 214, 303, 315 ЦПК України апеляційний суд на вказані норми матеріального права уваги не звернув, неправильно витлумачив п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", що вплинуло на встановлення обставин справи із урахуванням предмета доказування, не врахував роз'яснення пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладені у постанові від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) .

Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи допущені судом апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права, ухвалене ним рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, у зв'язку із чим відповідно до ст. 338 ЦПК України таке рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 342, 344, 345 ЦПК України, Законом України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції" (1632-18) , колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Донецької області від 10 квітня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до апеляційного суду Запорізької області.

Ухвала оскарженню не підлягає.