Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого: Макарчука М.А.,

суддів: Мазур Л.М., Маляренка А.В., Матвєєвої О.А., Писаної Т.О.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Вінницька міська рада, комунальне підприємство «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності, зобов'язання не чинити перешкод у користуванні частиною домоволодіння та земельної ділянки, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 19 березня 2012 року та рішення апеляційного суду Вінницької області від 5 червня 2012 року, касаційною скаргою ОСОБА_1, поданою через представника ОСОБА_3, на рішення апеляційного суду Вінницької області від 5 червня 2012 року,-

У вересні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що їй на праві власності належить Ѕ частка домоволодіння АДРЕСА_1 з відповідною часткою господарських будівель і споруд. Інша Ѕ частка вказаного домоволодіння належить ОСОБА_2 Для обслуговування жилого будинку та господарських споруд у спільну сумісну власність сторін передано земельну ділянку площею 1000 м2 . Позивач зазначала, що відповідачем порушуються її права щодо користування частиною будинку та господарських споруд, а також створюються перешкоди у реалізації права щодо приватизації земельної ділянки.

Рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 19 березня 2012 року позов задоволено.

Розділено житловий будинок АДРЕСА_1 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно до третього варіанту висновку № 1114 від 31 січня 2012 року судової будівельно-технічної експертизи Подільського центру судових експертиз.

Виділено у власність ОСОБА_1 житловий будинок літ. «А»: кімнату 1-4 площею 12,8 м2, кімнату 1-3 площею 14,1 м2, частину прибудови літ. «А2», кімнату 1-5 площею 6,9 м2, веранду літ. «а 5» площею 10,1 м2, сарай літ. «В», сарай літ. «Г», гараж літ. «Д».

У власність ОСОБА_2 виділено прибудову літ. «А1», до складу якої входять: кімната 1-1 площею 14,3 м2, прихожа 1-1 площею 6,5 м2, частина прибудови літ. «А2», кухня 1-6 площею 7,7 м2, веранда літ. «а 3» площею 2,3 м2, веранда літ. «а 4» площею 13,2 м2, тамбур літ. «а 6» площею 4,6 м2, сарай літ. «Б», погріб літ. «П/Б», теплиця літ. «Ж», убиральня літ. «У».

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 762 грн. у якості відхилення від ідеальної частки.

Встановлено порядок користування земельною ділянкою площею 1000 м2 між співвласниками домоволодіння АДРЕСА_1 відповідно до третього варіанту висновку № 1114 від 31 січня 2012 року судової будівельно-технічної експертизи Подільського центру судових експертиз, надавши в індивідуальне користування ОСОБА_1 земельну ділянку площею 483 м2, ОСОБА_2 - земельну ділянку площею 483 м2, земельну ділянку площею 34 м2 залишено у спільному користуванні сторін.

Зобов'язано ОСОБА_2 за власні кошти закласти двері між з кухнею 1-6 та кімнатою 1-3.

Зобов'язано ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні її частиною домоволодіння та земельною ділянкою, у тому числі у проведенні водопостачання, газу, електричної енергії.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 5 червня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено у справі нове рішення, яким позов задоволено частково.

Встановлено порядок користування домоволодінням АДРЕСА_1, використавши третій варіант висновку № 1114 судової будівельно-технічної експертизи від 31 січня 2012 року, та виділено у користування ОСОБА_1 як першому співвласнику частину жилого будинку, позначеного літ. «А», до складу якої входять: кімната 1-4 площею 12,8 м2, кімната 1-3 площею 14,1 м2, частина прибудови літ. «А2», кімната 1-5 площею 6,9 м2, веранда літ. «а 5» площею 10,1 м2, сарай літ. «В», сарай літ. «Г», гараж літ. «Д».

Виділено у користування ОСОБА_2 як другому співвласнику прибудову, позначену літ. «А1», до складу якої входять: кімната 1-1 площею 14,3 м2, прихожа 1-2 площею 6,5 м2, частина прибудови літ. «А2», кухню 1-6 площею 7,7 м2, веранда літ. «а 3» площею 2,3 м2, веранда літ. «а 4» площею 13,2 м2, тамбур літ. «а 6» площею 4,6 м2, сарай літ. «Б», погріб літ. «П/Б», теплиця літ. «Ж», убиральня літ. «У».

Зобов'язано ОСОБА_1 за власні кошти влаштувати дверний отвір між кімнатою 1-4 та кімнатою 1-5.

Зобов'язано ОСОБА_2 за власні кошти закласти дверні отвори з прихожої 1-2 у кімнату 1-3, з кухні 1-6 у кімнату 1-3 та у кімнату 1-5.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 подали касаційні скарги.

У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені судами рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 19 березня 2012 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, а скарга ОСОБА_1 - частковому задоволенню, з таких підстав.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону ухвалені у справі рішення не відповідають.

Судами встановлено, що сторони є власниками будинку АДРЕСА_1 по Ѕ частці кожен по праву спадкування за законом.

Зі змісту позовної заяви та клопотання позивачки ОСОБА_1 вбачається, що нею заявлено позов про виділ у натурі частки із спільного майна, яким є будинок, на підставі ст. 364 ЦК України, у резолютивній частині просила про встановлення порядку користування будинком та земельною ділянкою. У клопотанні про призначення експертизи від 24.10.2011 року ОСОБА_1 ставила питання про варіанти поділу будинку. \а.с. 34-35\

Суд першої інстанції не уточнив позовні вимоги та, керуючись ст. 364 ЦК України (виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності), провів поділ будинку між власниками.

Апеляційний суд, у порушення вимог ч. 1 ст. 11 ЦПК України, вийшов за межі заявлених позовних вимог та встановив порядок користування будинком на підставі ч. 3 ст. 358 ЦК України, дійшовши висновку, що зазначена норма закону порушена судом першої інстанції.

Між тим, відповідно до ст. ст. 364, 367 ЦК України кожен із співвласників має право на виділ його частки майна, що є у спільній частковій власності, в натурі або його поділ з дотриманням вимог ст. 183 ЦК України, згідно з частиною першою якої подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення.

За відсутності згоди співвласників про поділ спільного майна це питання вирішується судом.

Під час вирішення зазначених спорів суди повинні виходити з положень ст. ст. 183, 364, 367 ЦК України, відповідно до яких виділ частки в натурі (поділ будинку) може мати місце за наявності технічної можливості виділення кожній із сторін відокремленої частини будинку із самостійним виходом (квартири), яка відповідає розміру їх часток у приватній власності або наявності технічної можливості переобладнання будинку в ізольовані квартири.

У тих випадках, коли для поділу необхідне переобладнання або перепланування будинку він проводиться за наявності на це дозволу виконавчого комітету місцевої ради (ст. 152 ЖК України).

Вирішуючи такі спори, суди з урахуванням вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України з метою всебічного і повного з'ясування обставин справи та забезпечення здійснення прав сторін повинні відповідно до заявлених вимог запропонувати сторонам подати або за їх клопотанням витребувати, зокрема, висновки технічної експертизи щодо можливих варіантів поділу будинку в натурі, а в необхідних випадках - висновки органів державного архітектурно-будівельного контролю, пожежної і санітарної інспекцій тощо про допустимість пов'язаних із цим поділом переобладнань і перепланувань; дані про дозвіл виконавчого комітету місцевої ради на переобладнання і перепланування жилого будинку; дані про вартість та характер робіт, які необхідно здійснити для відокремлення виділеної частки будинку або поділу будинку.

Виходячи з того, що за змістом ст. 360 ЦК України кожний учасник спільної часткової власності повинен нести витрати по утриманню майна відповідно до своєї частки, витрати на проведення робіт з перепланування і переобладнання будинку повинні розподілятися між співвласниками з урахуванням їх часток та обставин справи.

Крім того, у тих випадках, коли в результаті виділу (поділу) співвласнику передається частина приміщень, яка перевищує за розміром його частку, суд повинен вирішити питання про стягнення з нього відповідної грошової компенсації та зазначити в рішенні фактичні ідеальні частки в праві власності на будинок.

Як убачається з висновку судової будівельно-технічної експертизи, в запропонованих експертом варіантах поділу будинку та виділу відокремлених частин будинку із самостійним виходом (квартири), необхідно провести будівельні та ремонтно-будівельні роботи по закладанню дверних прорізів між приміщеннями, по обладнанню дверних прорізів. Вартість цих робіт експертом не визначена.

Суд першої інстанції не вказав у рішенні, які перепланування й переобладнання необхідно зробити, їх вартість, та хто із співвласників повинен їх здійснити й нести витрати для реалізації обраного способу поділу будинку, і не обговорив питання щодо наявності дозволу компетентних органів на зазначене перепланування.

Суд апеляційної інстанції констатував наявність самовільних перебудов у будинку, однак, не взяв їх до уваги та встановив порядок користування ними, хоча в силу ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Із доданого до касаційної скарги плану будинку, виготовленого 20.06.2012 року комунальним підприємством «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації», вбачається, що по житловому будинку АДРЕСА_1 є самовільно збудовані та переобладнані приміщення, а саме: 1-1 площею 13,2 м2 веранда 1-7 згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи); 1-7 площею 2,3 м2; 1-8 площею 1,0 м2; 1-9 площею 1,8 м2 частина приміщення 1-1 пл. 14,3 м2 згідно з висновком); 1-4 площею 5,8 м2 частина приміщення 1-3 пл. 14,1 м2 згідно з висновком).

Судами не досліджувалися розбіжності у висновку експерта, технічному паспорті на будинок з фактичним технічним станом приміщень будинку, з фактичним розміщенням житлових кімнат у будинку після їх самовільного перепланування.

У порушення вимог ч. 1 ст. 144 ЦПК України, суд в ухвалі про призначення експертизи не попередив експерта про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

Як убачається із рішень, при поділі житлового будинку в натурі судом першої інстанції та при встановленні порядку користування будинком судом апеляційної інстанції, позивачці виділено три жилі кімнати, дві з яких у жилому будинку «А», а відповідачеві виділено одну жилу кімнату в прибудові «А-1» площею 14,3 м2, частину якої він переобладнав у нежитлові приміщення.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 367 ЦК України, виділ частки із майна в натурі (поділ майна) можливий при дотриманні прав кожного із співвласників.

Додатком до рішення Вінницької міської ради від 24.12.2008 року № 2209 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів на земельну ділянку ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_1 на АДРЕСА_1 площею 1036 м2 та передано їм безоплатно у спільну сумісну власність земельну ділянку площею 1000 м2 для будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель. \а.с.10\

Згідно зі ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Відповідно до ст. 1225 ЦК України і ст. 131 ЗК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, а також право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

У справах за позовом учасників спільної власності на землю про встановлення порядку володіння й користування спільною земельною ділянкою, на якій розташовані належні їм жилий будинок, господарські будівлі та споруди, суд має з'ясовувати і враховувати можливість нормального користування будинком і здійснення догляду за ним, розташування господарських будівель, споруд, необхідність зведення будівель, розташування плодово-ягідних насаджень співвласників, можливість проходу з вулиці на подвір'я тощо. Враховуються також вимоги санітарних правил і правил протипожежної безпеки. В разі неможливості перенесення співвласником господарських будівель і насаджень на надану в його користування частину ділянки суд має обговорити питання про відповідну грошову компенсацію.

При пред'явленні вимог кожним з учасників спільної власності про встановлення порядку користування спільною земельною ділянкою суд може залишити в спільному користуванні лише ділянки, роздільне користування якими встановити неможливо.

При встановленні порядку користування земельною ділянкою у резолютивній частині рішення суд повинен вказати розміри й межі тих ділянок, які має використовувати кожна зі сторін, і тих, які виділено для спільного користування.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає.

Апеляційний суд відмовив у задоволенні позову про встановлення порядку користування земельною ділянкою з посиланням на ч. 6 ст. 120 ЗК України, яка на дані правовідносини не поширюється.

Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

На підставі наведеного справа підлягає направленню на новий судовий розгляд для встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, застосування до правовідносин, що виникли між сторонами, відповідних норм матеріального права та ухвалення законного й обґрунтованого рішення.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345, 349 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану через представника ОСОБА_3, задовольнити частково.

Рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 19 березня 2012 року та рішення апеляційного суду Вінницької області від 5 червня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.