6-27886св12 Про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню - 24.10.2012 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 5 квітня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2012 року,

У січні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 27 червня 2008 року між ОСОБА_6 та публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») укладено кредитну угоду. З метою забезпечення виконання вказаного кредитного зобов'язання між ним та банком 27 червня 2008 року укладено договір іпотеки, згідно з яким він передав банку в іпотеку житловий будинок та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1. 19 березня 2010 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7 вчинено виконавчий напис, відповідно до якого проведено звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позивач вважав, що виконавчий напис вчинено з порушенням вимог чинного законодавства, у тому числі ч. 4 п. 283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (z0283-04) , тому просив суд визнати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 5 квітня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2012 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить ухвалені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що виконавчий напис вчинено нотаріусом з дотриманням вимог ст. ст. 87, 88, 89 Закону України «Про нотаріат» та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (z0283-04) , а позивачем не надано належних доказів на підтвердження своїх доводів.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, крім того, доказів про те, що розмір заборгованості за кредитним договором не відповідає фактичному його розміру позивачем не надано.

Проте погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, тому що суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до укладеної 27 червня 2008 року Генеральної кредитної угоди ОСОБА_6 отримав від ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» грошові кошти в розмірі 156 тис. доларів США та взяв на себе зобов'язання щомісячного повернення часток кредиту та процентів за користування ним. З метою забезпечення виконання вказаного кредитного зобов'язання 27 червня 2008 року між ОСОБА_8 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» укладено іпотечний договір, згідно з яким позивач передав банку в іпотеку житловий будинок та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 19 березня 2010 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7 вчинено виконавчий напис, відповідно до якого проведено звернення стягнення на предмет іпотеки.

У п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 січня 1992 року № 2 (v0002700-92) «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні» роз'яснено, що при вирішенні питання про обґрунтованість скарг суди мають виходити з того, що нотаріальні дії повинні вчинятись у суворій відповідності з встановленими для даного органу чи службової особи компетенцією і порядком їх вчинення.

Порядок вчинення виконавчих написів визначається положеннями ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (з відповідними змінами), затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5 (z0283-04) , відповідно до яких, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості і для одержання виконавчого напису подаються документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання, Законом України «Про іпотеку» (898-15) , а також постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» від 29 червня 1999 року (1172-99-п) .

Відповідно до ч. 4 п. 283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (z0283-04) вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушень.

З матеріалів справи вбачається, що 3 грудня 2009 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до ОСОБА_6, ОСОБА_9 та ТОВ ВП «Елада» з повідомленням - вимогою про наявність заборгованості за кредитним договором від 27 червня 2008 року в розмірі 165 473 долари 72 центи США, про необхідність в 30 денний термін з отримання вимоги банку, здійснення її погашення, а також про те, що у випадку невиконання вимог банку у встановлений строк, банк має право згідно з законодавством на звернення стягнення на предмет іпотеки.

Однак 19 березня 2010 року нотаріусом вчинено виконавчий напис на задоволення вимог ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за кредитним договором у розмірі 170 228 доларів 16 центів США, проте повідомлення про наявність заборгованості в указаному розмірі ні позичальнику, ні іпотекодавцю не надсилалось.

Таким чином, нотаріусом вчинено виконавчий напис на завищену суму заборгованості, яка не відповідає сумі заборгованості, яка була надіслана позичальнику.

Таким чином, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України на зазначені вище обставини справи уваги не звернув, доводів апеляційної скарги щодо не повідомлення іпотекодавця про усунення порушень за кредитним договором не перевірив та дійшов передчасного висновку про залишення в силі рішення суду першої інстанції.

За таких обставин ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.