6-28190св12 Про поділ майна подружжя - 24.10.2012 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», про поділ майна подружжя, визнання одного із подружжя позичальником та іпотекодавцем та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, визнання частини майна особистою приватною власністю одного з подружжя за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2012 року,

У квітні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, визнання одного із подружжя позичальником та іпотекодавцем, мотивуючи свої вимоги тим, що з 26 січня 2007 року він перебував з ОСОБА_4 у шлюбі, який було розірвано рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 7 вересня 2010 року. Протягом спільного життя ними придбано квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль Daewoo Lanos TF69Y, реєстраційний номер НОМЕР_1. ОСОБА_3 просив визнати за ним право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 та на 1/2 частини автомобіля Daewoo Lanos TF69Y, реєстраційний номер НОМЕР_1; визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 вказаної квартири та на 1/2 частини зазначеного автомобіля; припинити право спільної сумісної власності на спірні квартиру та автомобіль; визнати його та ОСОБА_4 позичальниками по 70 000 грн. кожного за договором про іпотечний кредит №11113544000 від 1 лютого 2007 року, укладеним між ОСОБА_4 та ПАТ «УкрСиббанк»; визнати його іпотекодавцем за договором іпотеки № 11113544000/3 від 1 лютого 2007 року, укладеним між відповідачкою та ПАТ «УкрСиббанк».

У лютому 2012 року ОСОБА_4 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, визнання частини майна особистою приватною власністю одного з подружжя, мотивуючи свої вимоги тим, що з листопада 2003 року вона з ОСОБА_3 проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу. 2 вересня 2004 року нею за власні кошти придбано однокімнатну квартиру АДРЕСА_2.

26 січня 2007 року між нею та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб. Перебуваючи у шлюбі, з метою поліпшення житлових умов сім'ї, вона за особисті кошти у розмірі 62 500 дол. США, на підставі договору купівлі-продажу ВЕМ №970132 від 1 лютого 2007 року, придбала трикімнатну квартиру АДРЕСА_1. На придбання вищезазначеної квартири вона взяла у своїх знайомих у борг грошові кошти у розмірі 48 000 дол. США.

Крім того, на підставі кредитного договору №11113544000 від 1 лютого 2007 року, укладеного між нею та ПАТ «УкрСиббанк», останній надав їй грошові кошти у розмірі 140 000 грн. для придбання спірної квартири.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 1 лютого 2007 року між нею та ПАТ «УкрСиббанк» було укладено договір іпотеки №11113544000/3, відповідно до якого вона передала в іпотеку придбану квартиру.

16 лютого 2011 року, на підставі договору купівлі-продажу ВЕЕ № 664019, вона за 39 800 дол. США продала свою квартиру АДРЕСА_2, після чого повернула позичені кошти своїм позичальникам.

Перебуваючи у шлюбі, за спільні кошти з відповідачем, вона придбала автомобіль Daewoo Lanos TF69Y за ціною 29 115 грн. на підставі біржового договору купівлі-продажу №004199/04-05 від 12 грудня 2007 року. В той же день право власності на автомобіль було зареєстровано за нею. Від дня придбання і по сьогоднішній день автомобіль знаходиться у її користуванні.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 7 вересня 2010 року шлюб між ними було розірвано. З моменту укладення кредитного договору 1 лютого 2007 року і по серпень 2009 року, коли вона з позивачем ще проживали спільно, було погашено кредиту та сплачено відсотків за рахунок виключно її особистих коштів на суму 71 241 грн. 65 коп. З вересня 2009 року вона також погашає кредит та сплачує по ньому відсотки тільки за рахунок власних коштів. Відповідач з вересня 2009 року коштів на погашення кредиту їй не надавав, а тому вважала, що ОСОБА_3 має право претендувати лише на 1/2 частину автомобіля Daewoo Lanos TF69Y або половину дійсної вартості автомобіля.

ОСОБА_4 просила визнати її приватною власністю квартиру АДРЕСА_1 та визнати за нею право власності на 1/2 автомобіля Daewoo Lanos TF69Y, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суд м. Дніпропетровська від 22 березня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_3 та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково, поділено майно подружжя та визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за кожним право власності по 1/2 частині на автомобіль Daewoo Lanos TF69Y, реєстраційний номер НОМЕР_1, в іншій частині позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2012 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 березня 2012 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 щодо визнання права власності на частину квартири скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1. Ухвалено припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1. В іншій частині рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судове рішення не відповідає вказаним вимогам.

Судами встановлено, що сторони ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у шлюбі з 26 січня 2007 року. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 7 вересня 2010 року шлюб між ними розірвано.

За час перебування у шлюбі сторонами придбано автомобіль Daewoo Lanos TF69Y, реєстраційний номер НОМЕР_1, а також квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до умов договору про іпотечний кредит №11113544000 від 1 лютого 2007 року, укладеного між ОСОБА_4 та ПАТ «УкрСиббанк», ОСОБА_4 отримала 140 000 грн. на придбання квартири за договором купівлі-продажу квартири від 1 лютого 2007 року, розташованої за адресою: АДРЕСА_1

У рахунок забезпечення виконання зобов'язань за договором про іпотечний кредит, між ОСОБА_4 та ПАТ «УкрСиббанк» 1 лютого 2007 року укладено договір іпотеки №11113544000/3.

Також встановлено, що спірна квартира була придбана за 313 557 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з неможливість поділу спірної квартири, оскільки вказана квартира набута за кредитні кошти та перебуває в іпотеці.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 щодо визнання права власності на частину квартири та задовольняючи позов в цій частині, апеляційний суд виходив з того, що в результаті придбання подружжям квартири у кредит боргові зобов'язання перед позикодавцем несуть як чоловік, так і дружина, а не тільки той із подружжя, хто підписав кредитний договір, а тому дійшов висновку про визнання права власності на спірну квартиру по 1/2 частині за кожним.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.

Згідно із частиною 3 статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, у тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Отже, за загальним правилом майно, придбане подружжям у кредит, є спільною власністю чоловіка та дружини. Також статтею 70 СК України передбачено, що в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно зі статтею 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Це означає, що дружина та чоловік незалежно від припинення шлюбу мають рівні права та обов'язки щодо спільно нажитого у шлюбі майна, оскільки розірвання шлюбу не звільняє подружжя від зобов'язань за кредитом.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пунктах 23, 24 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 (v0011700-07) «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (частина 4 статті 65 СК України).

Таким чином, у результаті придбання подружжям квартири в кредит боргові зобов'язання перед позикодавцем несуть як чоловік, так і дружина, а не тільки той із подружжя, хто підписав кредитний договір.

Положення Закону України «Про іпотеку» (898-15) по те, що іпотекодавець не має права розпоряджатись будинком без згоди іпотеко держателя до закінчення терміну дії іпотеки, не означає, що в судовому порядку не можна поділити майно подружжя шляхом визначення права власності на нього, оскільки право власності подружжя у рівних частках встановлюється законом, право володіння та користування майном не заборонено, а поділ майна подружжя не є розпорядженням майном.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов, не з'ясував питання правомірності поділу спірної квартири рівними частинами з урахуванням того, що квартира була придбана за 313 557 грн., а за договором про іпотечний кредит ОСОБА_4 отримала 140 000 грн., а також не врахував, що відповідно до договору купівлі-продажу від 16 лютого 2007 року, ОСОБА_4 продала однокімнатну квартиру АДРЕСА_2, яка належала їй на праві власності, за 15 822 грн.

Крім того, суд не з'ясував, яку суму кредиту сторонами було погашено у період шлюбу, а саме, з 1 лютого 2007 року по 7 вересня 2010 року.

При цьому, судом апеляційної інстанції не враховано роз'яснення п. 30 вищезазначеної Пленуму Верховного Суду України про те, що при вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи.

Ураховуючи, що апеляційним судом порушені норми процесуального права, рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування рішення апеляційного суду із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.