Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Червинської М.Є.,

Лесько А.О., Черненко В.А.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до комісії з припинення Української академії бізнесу та підприємництва, третя особа: ОСОБА_5, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду м. Києва від 10 травня 2012 року,

У лютому 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що працював у відповідача на посаді проректора з виховної роботи та загальних питань Української академії бізнесу та підприємництва (далі Академія) з 01 вересня 2010 року і наказом №104-к від 22 листопада 2010 року був звільнений із займаної посади на підставі ч. 4 ст. 40 КЗпП України за прогули без поважних причин, що мали місце 17 і 18 листопада 2010 року. Звільнення вважає незаконним, оскільки 17 листопада 2010 року залишив роботу о 14 годині 30 хвилин по причині погіршення стану здоров'я і після відвідування медичного пункту академії об 11 годині, де було встановлено підвищення у нього артеріального тиску і рекомендовано постільний режим, а 18 листопада 2010 року він перебував вдома, оскільки стан його здоров'я не поліпшився, до роботи зміг з'явитися 19 листопада 2010 року. В обґрунтування причин відсутності на роботі 17 і 18 листопада 2010 року, ним 22 листопада 2011 року була написана доповідна записка на ім'я в.о. ректора ОСОБА_5, в якій він повідомив керівництво Академії про поважність причин відсутності на роботі у вказані вище дні. Але, відповідач, без погодження із Вченою радою Академії, у порушення ст. 34 Закону України "Про вищу освіту" та трудового законодавства звільнив його із займаної посади. Крім цього своє звільнення за прогули без поважних причин ОСОБА_3 вважав вибірковим застосуванням норм трудового законодавства і дійсною підставою звільнення вважав особисті неприязні відносини керівництва Академії до нього. Просив на підставі ст. ст. 232, 233, 235 КЗпП України поновити його на роботі, зобов'язати відповідача виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду у розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2011 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 10 травня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову з інших підстав.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що належним відповідачем у справі є комісія з припинення вищих навчальних закладів, та що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчити про важність причин відсутності його на робочому місці більше трьох годин 17 листопада 2010 року та 18 листопада 2010 року.

Скасовуючи рішення першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на підставі ст. ст. 104, 105 ЦК України належним відповідачем у справі є Українська академія бізнесу та підприємництва, а не комісія з припинення вищого навчального закладу. Оскільки комісія з припинення Української академії бізнесу та підприємництва не може відповідати за позовом, у задоволенні такого слід відмовити.

З такими висновками судів повністю погодитися не можна з наступних підстав.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Відповідно до ч. ч. 2, 3, 4 ст. 105 ЦК України після внесення запису про прийняття рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу про припинення юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців повідомлення про внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців щодо прийняття рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу про припинення юридичної особи публікується у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації.

Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи.

До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 05 серпня 2011 року № 937 припинено Державну академію житлово-комунального господарства та Українську академію бізнесу та підприємництва шляхом реорганізації з утворенням на їх базі державного вищого навчального закладу Київський університет управління та підприємництва. Утворено комісію з припинення вищих навчальних закладів, що реорганізуються (а. с. 76).

Відповідно ч. 2 ст. 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Ухвалою суду першої інстанції від 08 серпня 2011 року на підставі клопотання позивача та ст. 33 ЦПК України проведена заміна неналежного відповідача Української академії бізнесу та підприємництва на комісію з припинення Української академії бізнесу та підприємництва (а. с. 93-94).

Проте у матеріалах справи відсутні дані проте, чи були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців дані про припинення Української академії бізнесу та підприємництва як юридичної особи.

Крім того зазначена комісія представляє у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється, а не як самостійна

сторона, оскільки така комісія не є юридичною особою.

У п. 2 наказу Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 05 серпня 2011 року № 937 установлено, що державний вищий навчальний заклад «Київський університет управління та підприємництва» є правонаступником усього майна, прав та обов'язків Державної академії житлово-комунального господарства та Української академії бізнесу та підприємництва (а. с. 76).

Суд апеляційної інстанції на вказане уваги також не звернув, та дійшов передчасного висновку про те, що належним відповідачем є Українська академія бізнесу та підприємництва.

Крім того ні суд першої, ні суд апеляційної інстанції належно не перевірив доводів позивача про те, що відповідно до ст. 34 Закону України «Про вищу освіту» позивач не міг бути звільнений з посади проректора без погодження з Вченою радою вищого навчального закладу.

За таких обставин, оскільки у порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України судами не враховані норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановлені та не перевірені обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, відповідно до ст. 338 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 333, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2011 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 10 травня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.