Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого: Кузнєцова В.О.,

суддів: Ізмайлової Т.Л.,

Карпенко С.О.,

Мостової Г.І.,

Наумчука М.І.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Голосіївської районної у м. Києві ради, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, товариства з обмеженою відповідальністю «ЖЕК-107» Голосіївського району м. Києва, треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_10, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_11, про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсними наказів, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсними договорів купівлі-продажу нежилого приміщення, за касаційними скаргами ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23 грудня 2011 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 22 травня 2012 року,

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулись до суду з позовом до Голосіївської районної у м. Києві ради, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ТОВ «ЖЕК-107» Голосіївського району м. Києва, треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_10, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_11, про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсними наказів, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсними договорів купівлі-продажу нежилого приміщення.

В обґрунтування позову посилалися на те, що вони є власниками квартир № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 в АДРЕСА_1 Спірне підвальне приміщення, що розташоване у вказаному будинку під під'їздом № 1 площею 256,9 кв.м є допоміжним приміщенням для забезпечення експлуатації будинку, оскільки у ньому розташовані мережі водонесучих і водовідвідних комунікацій, водозапірна арматура.

Проте, Голосіївська районна в м. Києві рада своїм рішення від 24 листопада 2005 року № 40/11 «Про перелік об'єктів комунальної власності Голосіївського району міста Києва, які підлягають приватизації» дозволила здійснити приватизацію нежилих приміщень з № НОМЕР_3 до № НОМЕР_4 (групи приміщень № 450) площею 256,9 кв.м АДРЕСА_1, про що на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва від 20 березня 2006 року за № 344-В було видано свідоцтво про право власності. Внаслідок чого вважали, що вказане рішення порушує їх право, оскільки спірне приміщення є об'єктом спільної власності співвласників багатоквартирного будинку.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 23 грудня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 22 травня 2012 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Голосіївської районної у м. Києві ради, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ТОВ «ЖЕК-107» Голосіївського району м. Києва, треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_10, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_11, про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсними наказів, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсними договорів купівлі-продажу нежилого приміщення.

У касаційних скаргах ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20 порушують питання про скасування оскаржуваних судових рішень, із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24 листопада 2005 року Голосіївською районною в м. Києві радою було прийнято рішення № 40/11 «Про перелік об'єктів комунальної власності Голосіївського району міста Києва, які підлягають приватизації», яким було затверджено спосіб приватизації шляхом викупу нежилого приміщення площею 256,9 кв.м у АДРЕСА_1

Пунктом 4 вказаного рішення Голосіївська районна в місті Києві рада зобов'язала фонд приватизації комунального майна Голосіївського району міста Києва здійснити приватизацію об'єктів, у тому числі спірне приміщення, при умові винесення за межі приміщень за власний рахунок орендаря загальнобудинкових мереж центрального опалення, гарячого та холодного водопостачання, систем електроживлення та іншого інженерного обладнання, не порушуючи при цьому роботу всього інженерного обладнання.

На день винесення оскаржуваного рішення орендарем спірного приміщення була СПД ФОП «ОСОБА_6», яка не виконала покладені на неї обов'язки Голосіївською районною у місті Києві радою відповідно до п. 4 рішення № 40/11 від 24 листопада 2005 року «Про перелік об'єктів комунальної власності Голосіївського району міста Києва, які підлягають приватизації».

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачами не надано доказів того, що вони є власниками будь-яких квартир у АДРЕСА_1 також не надано доказів існування об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, що обслуговує зазначений житловий будинок. Крім того, вказав, що позовні вимоги пред'явленні до ОСОБА_6, а з матеріалів договору № 56 на технічне обслуговування мереж нежитлових приміщень та участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території від 25 жовтня 2010 року зазначено не фізичну особу ОСОБА_6, а суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа - підприємець ОСОБА_6 Також, суд зазначив, що позивачами не надано доказів того, що спірне підвальне приміщення виконує функції допоміжного і призначене для забезпечення експлуатації та обслуговування вказаного будинку, при цьому зазначив, що таке приміщення є нежитловим. В частині позовних вимог щодо визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 13 червня 2006 року, 12 жовтня 2006 року та 26 грудня 2006 року суд виходив з того, що оскільки відсутні докази порушення прав позивачів оспорюваними договорами, то і вони не можуть звертатись до суду за захистом такого права.

Проте, таких висновків суди попередніх інстанцій дійшли без повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, прав і обов'язків сторін у цих правовідносинах з порушенням норм процесуального права.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст. 3 ЦПК України).

Способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені ч. 2 ст. 16 ЦК України, зокрема, визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб.

Вимогами ч. 4 ст. 10 ЦПК України визначено, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом (1618-15) .

За змістом п. 3 ч. 6 ст. 130 ЦПК України на суд покладено обов'язок визначити факти, які необхідно встановити для вирішення спору і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню

З матеріалів справи, зокрема, з постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 12 квітня 2007 року, постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2009 року та ухвали Вищого адміністративного суду України від 1 грудня 2009 року вбачається, що ними встановлено наявність у позивачів права власності на квартири № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 в АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 27-32), які набули такого права згідно із Свідоцтвами на право власності на житло та разом з приватизацією житла згідно Закону України «Про приватизацію державного фонду» набули право власності на допоміжні приміщення, в тому і на спірне підвальне приміщення.

За змістом ч. 1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнанні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

В порушення вимог ст. ст. 3, 10, 61, 212- 215 ЦПК України суд першої інстанції на вказані обставини уваги не звернув, належним чином не визначився із наявністю у позивачів права на звернення до суду за захистом порушених прав та дійшов передчасного висновку про відсутність у них такого права.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що згідно з акту № 162/16 від 16 квітня 2009 року КП «Київжитлоспецексплуатація» Київської міської державної адміністрації про обстеження технічного стану несучих та огороджуючи конструкцій підвалу першого під'їзду АДРЕСА_1 вбачається, що підвальні приміщення будинку є допоміжними (підсобними) приміщеннями для забезпечення експлуатації будинку та обслуговування його мешканців, оскільки в них розташована мережа водонесучих і водовідводних комунікацій, водозапірна арматура (т. 1 а.с. 16-22).

Проте, відмовляючи в задоволенні позову з тих підстав, що спірне приміщення є нежитловим, оскільки позивачами не надано доказів того, що спірне підвальне приміщення виконує функції допоміжного і призначене для забезпечення експлуатації та обслуговування вказаного будинку, в порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України суд першої інстанції не звернув уваги на вказаний вище акт та на наявний на а.с. 23-25 паспорт будинку, на а.с. 107-120 типовий проект № 134-020/76 житлового будинку та не перевірив належним чином технічних характеристик будинку. Рішенням Конституційного Суду України N 4-рп/2004 від 2 березня 2004 року (v004p710-04) визначено, що допоміжні приміщення, відповідно до пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», стають об'єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об'єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Враховуючи вищевикладене, висновок суду про відмову у позові у зв'язку з тим, що позивачами не надано доказів існування об'єднання співвласників багатоквартирного будинку є помилковим.

Допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин справи та правильного вирішення спору.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України у достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги; в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Інші позовні вимоги є похідними від вимог про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсними наказів.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню в повному обсязі з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційні скарги ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20 задовольнити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23 грудня 2011 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 22 травня 2012 року скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.