Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О.,

суддів: Ізмайлової Т.Л., Мостової Г.І.,

Мартинюка В.І., Наумчука М.І.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розірвання договору довічного утримання за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Київської області від 25 квітня 2012 року,

У січні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про розірвання договору довічного утримання.

Зазначав, що 30 червня 2011 року між ним та відповідачем було укладено договір довічного утримання, відповідно до умов якого ОСОБА_4 зобов'язалася надавати йому щомісячно матеріальне забезпечення, забезпечувати продуктами харчування, готувати їжу, надавати побутові послуги, послуги перукаря, вчасно прибирати та здійснювати заміну постільної білизни, ремонтувати побутову техніку, забезпечувати належним лікуванням та сплачувати комунальні послуги.

Посилаючись на те, що відповідачка взятих на себе зобов'язань належним чином не виконує, ОСОБА_3 просив позов задовольнити та розірвати договір довічного утримання.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 7 березня 2012 року позов ОСОБА_3 задоволено. Постановлено розірвати договір довічного утримання, укладений 30 червня 2011 року між ним та ОСОБА_4

Рішенням апеляційного суду Київської області від 25 квітня 2012 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 7 березня

2012 року скасовано й ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення апеляційного суду Київської області від 25 квітня 2012 року скасувати й залишити в силі рішення Обухівського районного суду Київської області від 7 березня

2012 року, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що відповідачка належним чином виконує взяті на себе зобов'язання за договором довічного утримання, відтак, відсутні передбачені ст. 755 ЦК України підстави для його розірвання.

Однак, з таким висновком суду погодитися не можна виходячи з наступного.

Судом установлено, що 30 червня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір довічного утримання, за умовами якого позивач передав у власність відповідачу квартиру АДРЕСА_1 а відповідач зобов'язалася утримувати позивача. Цим же договором було накладено заборону відчуження зазначеної в договорі квартири.

Відповідно до п. 2.1 вказаного договору ОСОБА_4 зобов'язалася надавати ОСОБА_3 щомісячне матеріальне забезпечення в сумі 1 900 грн., яка підлягає індексації у порядку, встановленому законом.

Крім того, згідно з п. 2.2 спірного договору відповідачка зобов'язалася забезпечувати придбання продуктів харчування, за замовленням відчужувача готувати їжу за свої кошти, надавати побутові послуги: прання постільної білизни - один раз на 7 днів, послуги перукаря - один раз на квартал, вологе прибирання - один раз на тиждень, ремонт побутової техніки - по мірі необхідності, забезпечувати належними лікувальними засобами на підставі виданих лікарями рецептів, а також сплачувати комунальні послуги за кошти відчужувача.

Згідно зі ст. 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду: на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини; на вимогу набувача.

Установивши, що ОСОБА_4 лише частково виконує взяті на себе за договором довічного утримання зобов'язання, суд першої інстанції дійшов по суті правильного висновку про наявність підстав для розірвання договору довічного утримання, укладеного між сторонами у справі.

При встановленні факту неналежного виконання відповідачкою обов'язків за договором довічного утримання, судом першої інстанції були повно і всебічно з'ясовані обставини, на які ОСОБА_3 посилався як на підставу своїх вимог, що підтверджено доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 213, 214, 308, 309 і 316 ЦПК України встановлені місцевим судом факти не спростував і не встановивши жодних порушень норм процесуального права при дослідженні доказів у справі, не досліджуючи нових доказів, вдався до переоцінки тих самих доказів і дійшов помилкового висновку про відмову в позові.

Висновок апеляційного суду про те, що відчужувач своїми діями перешкоджав відповідачеві належним чином виконувати умови договору, правового значення не має, оскільки ст. 755 ЦК України не пов'язує можливість розірвання договору довічного утримання з такими діями відчужувача.

Таким чином, суд першої інстанції, встановивши обставини справи, повно та всебічно дослідивши надані сторонами докази й визначивши правовідносини, зумовлені встановленими фактами, правильно застосував правові норми та ухвалив законне, обґрунтоване й справедливе рішення.

З огляду на викладене вище, рішення апеляційного суду не може вважатися законним і обґрунтованим та відповідно до положень ст. 339 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Київської області від 25 квітня 2012 року скасувати.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 7 березня 2012 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.