Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,

Хопти С.Ф., Черненко В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності в порядку спадкування за законом; за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності в порядку спадкування за законом за касаційними скаргами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 квітня 2012 року,

У квітні 2008 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 звернулися до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що їхній бабусі - ОСОБА_7 - на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради від 02 січня 1953 року та ухвали народного суду Ленінського району

м. Дніпропетровська від 19 травня 1960 року, належала 1/5 частина жилого будинку

АДРЕСА_1

Співвласниками зазначеного майна також є ОСОБА_8 - 6/25 часток;

ОСОБА_9 - 12/100 часток ; ОСОБА_10 - 1/10 частка; ОСОБА_11 - 3/25 частин; ОСОБА_12 - 1/10 частка; ОСОБА_13- 8/100 частин та ОСОБА_14 - 4/100 частин. Будинок розташований на земельній ділянці площею 1, 125 кв.м. і складається з житлового будинку та господарських будівель і споруд.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 померла та спадкоємцями першої черги на спірну 1/5 частину спірного майна стали - вони, позивачі, тобто онуки померлої і діти її сина - ОСОБА_15, який не прийняв спадщину, оскільки помер у 1980 році, та другий син ОСОБА_7 - ОСОБА_16 Ніхто з них з заявами до нотаріальної контори про прийняття спадщини не звертався, але всі вони фактично прийняли спадщину, оскільки забрали після смерті бабусі певні речі, користувалися її частиною будинку, допомагали підтримувати його у належному стані.

У 1997 році помер дядько позивачів - ОСОБА_16, спадщину після смерті якого фактично прийняв його онук ОСОБА_5, оскільки його батько та син ОСОБА_16 - ОСОБА_17 - помер ще в 1994 році.

Посилаючись на зазначені обставини, позивачі просили встановити факт прийняття ними спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 їхньої бабусі

ОСОБА_7 та визнати за ними право власності в рівних долях по 1/10 частині спірного майна - будинку з господарськими спорудами АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом.

У серпні 2008 року ОСОБА_6 пред'явила до суду зустрічний позов, посилаючись на те, що її бабусею - ОСОБА_7 - за життя було складено заповіт на належне їй майно на ім'я її матері, ОСОБА_18 - дружини ОСОБА_16 ОСОБА_11 ОСОБА_18 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року, тобто до смерті ОСОБА_7, тому ОСОБА_6 вважала, що спадкоємцями спірної частини будинку стали вони разом зі своїм батьком, оскільки саме вони прийняли спадщину після смерті

ОСОБА_7 шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном, а ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ОСОБА_17 спадщини не приймали, не проживали та не були зареєстрованими в спірній частині будинку, не допомагали підтримувати його в належному стані, ним не користувались, не зробили жодної дії, які б свідчили про фактичне прийняття ними спадщини. З причин скрутного фінансового становища та юридичної необізнаності вона вчасно не звернулась із заявою про прийняття спадщини. Просила визнати за нею право власності на спадкове майно.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від

27 грудня 2011 року у задоволенні позову ОСОБА_5, ОСОБА_4 про встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на спадкове майно відмовлено. Позов ОСОБА_6 задоволено частково. Визнано за нею право власності на 1/5 частину спірного будинку після смерті ОСОБА_7

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 квітня

2012 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення. Встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_5,

ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_7 Визнано за ними право власності в порядку спадкування за законом на 1/10 частину будинку АДРЕСА_1 У задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 ОСОБА_17, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_5 та ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з доведеності обставин прийняття

ОСОБА_6 спадщини після померлої бабусі та недоведеності їхніх позовних вимог в частині фактичного прийняття ними спадщини після смерті бабусі.

Апеляційний суд, вирішуючи справу та скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині позову ОСОБА_6, дійшов висновку про те, що після смерті ОСОБА_7 спадкоємцем була не ОСОБА_6, а її батько, ОСОБА_16, проте при зверненні до суду ОСОБА_6 позовних вимог про встановлення факту прийняття нею спадщини за померлим батьком не заявляла, а здійснення нею ремонту спірного будинку мало місце не протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, а у 1998 році, що не є доказом своєчасного прийняття нею спадщини. Крім того, права про спадкування за своєю бабусею на підставі ч. 2 ст. 529 ЦК УРСР в порядку представлення вона не має, оскільки її батько на час смерті свої матері був живий.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5 та ОСОБА_4, апеляційний суд виходив із того, що вони є дітьми ОСОБА_15, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 року, тобто раніше своєї матері ОСОБА_7, а тому відповідно до ч. 2 ст. 529 ЦК УРСР вони є її спадкоємцями першої черги за законом по праву представлення.

Проте повністю погодитись з висновками апеляційного суду не можна з наступних підстав.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом встановлено, що спадкодавцю ОСОБА_7, померлій ІНФОРМАЦІЯ_1, на час її смерті на праві власності їй належала 1/5 частина будинку із господарськими спорудами АДРЕСА_1

На час її смерті спадкоємцями першої черги за законом були: її син, ОСОБА_16, та на підставі ч. 2 ст. 529 ЦК УРСР діти її сина ОСОБА_15, померлого у 1980 році, - ОСОБА_5 та ОСОБА_4

ОСОБА_6 є донькою ОСОБА_16, а ОСОБА_16 ОСОБА_17 є його онуком, сином його померлого у 1994 році сина - ОСОБА_19

ОСОБА_16 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 року, будь-яких дій, які б свідчили про прийняття ним спадщини у відповідності до вимог ст. 549 ЦК УРСР, не вчиняв. Вирішуючи позов, апеляційний суд дійшлов висновку, що не вчинено таких дій і його спадкоємцями - ОСОБА_6 або ОСОБА_6 ОСОБА_17 Позовних вимог про встановлення факту прийняття спадщини після померлого ОСОБА_16 цими особами не пред'являлось, предметом розгляду суду ці обставини не були.

ОСОБА_6 пред'являла позов про визнання за нею права власності на спадкове майно після померлої бабусі, ОСОБА_7, але з огляду на те, що на час її смерті ОСОБА_6 не входила до кола спадкоємців першої черги, позовних вимог про встановлення факту прийняття спадщини її батьком як спадкоємцем першої черги не подавала, апеляційний суд дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні її позовних вимог. А тому рішення апеляційного суду в цій частині є законним та обгрунтованим.

Проте не можна погодитись із рішенням апеляційного суду в частині вирішення позову ОСОБА_5 та ОСОБА_4

Так, на час смерті бабусі - ОСОБА_7, вони були спадкоємцями першої черги на підставі ч. 2 ст. 529 ЦК УРСР за правом представлення. Отже, вони є спадкоємцями тієї частки, яку б успадкував їхній батько, як би був живий на час смерті бабусі - тобто 1/2 спадкового майна.

Спадкоємцем іншої 1/2 частини спадкового майна був ОСОБА_16

Таким чином, ураховуючи, що спадкодавець володіла 1/5 частиною будинку із господарськими спорудами, то поділу між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 підлягає 1/10 частка спірного майна, а не його 1/5, як помилково вважав апеляційний суд.

При цьому питання про спадкування іншої 1/5 частини будинку має вирішуватись з дотриманням вимог ст. 549 ЦК УРСР.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що апеляційний суд, переглядаючи справу, не правильно та неповно встановив фактичні обставини справи, не визначився із характером правовідносин сторін та правовою нормою, яка підлягає до застосування до їх вирішенні, тобто ухвалив рішення з порушенням норм ст. ст. 212- 214 ЦПК України, а тому рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційні скарги ОСОБА_5 та ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від

3 квітня 2012 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на частину домоволодіння в порядку спадкування за законом, за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на частину домоволодіння в порядку спадкування за законом передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.