Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Макарчука М.А.,суддів: Мазур Л.М., Маляренка А.В.,Матвєєвої О.А.,Писаної Т.О.,розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Єпархіального управління Української православної церкви, парафіяльної ради Української православної церкви сера Крички та парафіяльної ради Української православної церкви сера Раковець про поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на ухвалу Бородчанського районного суду Івано-Франківської області від 3 грудня 2010 року, ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 червня 2011 року,

Позивач звернувся до суду із позовом до відповідачів, в якому просив поновити на роботі та стягнути середньомісячний заробіток.

Ухвалою Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 3 грудня 2010 року провадження у справі закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України.

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 червня 2011 року, ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із вищевказаними судовими рішеннями, позивач звернувся із касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої доводи порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Закриваючи провадження у справі, суди виходили із того, що позивач є священнослужителем, який стоїть на чолі релігійної громади, призначається правлячим Архієреєм на прохання віруючих відповідно до Статуту парафій (релегійного об'єднання).

Оскільки діяльність священників регулюється Статутом, положення якого регулюють внутрішню діяльність релігійного об'єднання громадян, то спори з приводу призначення чи відсторонення від обов'язків настоятелів релігійних організацій суду не підвідомчі не дивлячись на наявність у них трудових книжок.

Проте, такі висновки судів є передчасними з огляду на таке.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» на громадян, які працюють у релігійних організаціях та створених ними підприємствах, добродійних закладах на умовах трудового договору, поширюється дія законодавства про працю, загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оподаткування.

В порушення вимог Закону (987-12) суди прийшли до передчасного висновку про те, що на спірні правовідносини дія трудового законодавства не поширюється.

Суди фактично усунулися від встановлення фактичних обставин у справі, не встановили характер спірних правовідносин, належних та допустимих доказів з цього приводу не зібрали.

Суди не встановили чи виконує позивач трудові функції в розумінні законодавства про працю, зокрема зазначеного вище Закону (987-12) та Кодексу законів про працю України (322-08) .

Крім цього суди не врахували, що відповідно до ч. 2 ст. 206 ЦПК України, якщо провадження закривається з підстав, визначених п. 1 ч. 1 ст. 205 цього Кодексу, суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ. Іншого законом не передбачено.

Оскільки суди допустили порушення норм процесуального права, не встановили характер спірних правовідносин, судові рішення не можна вважати законними та обгрунтованими в силу положень ст.ст. 212, 213 ЦПК України, а тому вони підлягають скасуванню з направленням справи дос уду першої інстанції для продовження її розгляду.

Керуючись ст. ст. 336, 342 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Ухвалу Бородчанського районного суду Івано-Франківської області від 3 грудня 2010 року, ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 червня 2011 року скасувати.

Справу передати до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

Ухвала оскарженню не підлягає.