Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О.,

суддів: Ізмайлової Т.Л., Мостової Г.І.,

Мартинюка В.І., Наумчука М.І.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та визнання права власності на квартиру за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Чернігівської області від 17 лютого 2012 року,

У січні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та визнання права власності на квартиру, зазначаючи, що 1 грудня 2005 року між його рідним братом, ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, залишивши заповіт на його користь, та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 у

м. Чернігові, згідно з яким ОСОБА_5 продав, а ОСОБА_4. купила вказану квартиру.

Посилаючись на те, що під час укладення зазначеного договору його брат унаслідок отриманих під час військової служби травм та зловживання алкоголем не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними,

ОСОБА_3 просив на підставі положень ст. 225 ЦК України визнати вказаний вище договір недійсним та визнати за ним право власності на спірну квартиру.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 січня

2012 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 17 лютого

2012 року рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 січня

2012 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання права власності на квартиру, в цій частині провадження у справі закрито.

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 17 лютого

2012 року рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 січня

2012 року скасовано в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу й ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 1 грудня 2005 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення апеляційного суду Чернігівської області від 17 лютого 2012 року скасувати й залишити в силі рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 січня 2012 року, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, а згідно зі ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином, відсутність в особи на момент вчинення правочину необхідного обсягу цивільної дієздатності є підставою для недійсності такого правочину.

Згідно зі ст. 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Правила ст. 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до ст. 145 ЦПК України зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до ст. 212 ЦПК України.

Судом установлено, що 1 грудня 2005 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.

31 жовтня 2008 року ОСОБА_5 склав заповіт на користь свого брата, ОСОБА_3, яким заповідав усе своє майно де б воно не було і з чого б воно не складалося, яке буде належати йому на час смерті - позивачу у справі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть.

Згідно з актом посмертної судово-психіатричної експертизи № 1005 від 29 вересня 2011 року ОСОБА_5 у період підписання оскаржуваного договору страждав психічним розладом у формі органічного ураження головного мозку поєднаного генезу з психоорганічним синдромом на фоні хронічного алкоголізму зі змінами особистості, при цьому зазначені порушення психічної діяльності були такими, що істотно впливали на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, тобто в період підписання договору ОСОБА_5 унаслідок свого психічного стану не міг у повній мірі розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Отже, проведеною у справі експертизою не зроблено висновку про абсолютну неспроможність ОСОБА_5 під час укладення ним із відповідачем договору купівлі-продажу розуміти значення своїх дій та керувати ними, а лише стверджено, що існуючі в той час порушення його психічної діяльності істотно впливали на його здатність усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, що саме по собі не є підставою для визнання укладеного в такому стані договору купівлі-продажу недійсним з підстав, передбачених ч. 1 ст. 225 ЦК України.

Підставою для визнання правочину недійсним відповідно до ст. 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Частиною 6 ст. 147 ЦПК України передбачено, що висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими ст. 212 ЦПК України. Стаття 212 ЦПК України зазначає, що жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Судом першої інстанції досліджувалися й інші крім висновку експертизи докази, зокрема, покази свідків.

Установивши, що експертиза не містить чіткого й конкретного висновку щодо психічного стану ОСОБА_5 на час укладення оскаржуваного договору, та дослідивши інші надані сторонами докази, суд першої інстанції дійшов по суті правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 213, 214 і 315 ЦПК України встановлені місцевим судом факти не спростував, не встановивши жодних порушень норм процесуального права при дослідженні доказів у справі, не досліджуючи нових доказів, вдався до переоцінки тих самих доказів та дійшов помилкового висновку про тимчасову недієздатність

ОСОБА_5 і визнав договір купівлі-продажу квартири недійсними.

Обґрунтовуючи рішення, апеляційний суд у порушення норм ЦПК України (1618-15) виходив виключно з висновку посмертної судово-психіатричної експертизи № 1005 від 29 вересня 2011 року, не беручи до уваги інших доказів, досліджених судом першої інстанції.

Таким чином, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, повно та всебічно дослідивши надані сторонами докази й визначивши правовідносини, зумовлені встановленими фактами, правильно застосував правові норми та ухвалив законне, обґрунтоване й справедливе рішення.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України суд касаційної інстанції, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Ураховуючи викладене, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Чернігівської області від 17 лютого

2012 року скасувати.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 січня

2012 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.