6-23829св12 Про визнання право власності на нерухоме майно - 24.10.2012 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Тячівського районного підприємства технічної інвентаризації, Новоселицької сільської ради, ОСОБА_5, відділу містобудування та архітектури Тячівської РДА про визнання право власності на нерухоме майно, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 8 грудня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 8 травня 2012 року,

У березні 2011 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Тячівського районного підприємства технічної інвентаризації, Новоселицької сільської ради, ОСОБА_5, відділу містобудування та архітектури Тячівської РДА про визнання права власності на нерухоме майно, отриманого в рахунок майнового паю, посилаючись на те, що 1 вересня 2004 року йому було подаровано частину майнових паїв громадянами, в кількості 8 чоловік - членами сільськогосподарського підприємства в кількості 10% майна КСГП «Полонина», в які згідно до рішення загальних зборів пайовиків від 2 квітня 2000 року входила частина складу вартістю 59 000 грн. Таким чином, свої права на отримання права власності, шляхом дарування, йому передала ОСОБА_6 в розмірі 3 401 грн., що становить 5,7 %; ОСОБА_7 в розмірі 5 526 грн., що становить 9,3 %; ОСОБА_8 в розмірі 4 251 грн., що становить 7,2 %; ОСОБА_9 в розмірі 4 393 грн., що становить 7,4 %; ОСОБА_10 в розмірі 2 976 грн., що становить 5 %; ОСОБА_10 в розмірі 992 грн., що становить 1,7 %; ОСОБА_17 в розмірі 2 834 грн., що становить 4,8 %. Також позивачу передала свій пай ОСОБА_12 в сумі 3 543 грн., що становить 6 %. Таким чином, позивач вважав, що йому передано частку складу, яка становить 51,6 % пайового фонду або 30 476 грн. у вартісному значенні. КСГП «Полонина» не оформляла за собою право власності на будівлю після отримання у володіння колишніх колгоспних володінь, які теж не були зареєстровані в установленому порядку - тобто прав власності на склад ні у одного власника оформлено не було.

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 8 грудня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 8 травня 2012 року, в задоволенні позову ОСОБА_4 до Тячівського районного підприємства технічної інвентаризації, Новоселицької сільської ради, ОСОБА_5, відділу містобудування та архітектури Тячівської РДА про визнання право власності на нерухоме майно відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 порушує питання про скасування оскаржуваних рішень суду, із направленням справи на новий судовий розгляд, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що члени колективного сільськогосподарського підприємства «Полонина», а саме ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_9, ОСОБА_16, ОСОБА_11, ОСОБА_17 подарували ОСОБА_4 на підставі договору дарування права на майновий пай посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_18 та зареєстрованим за реєстром 3910 від 1 вересня 2004 року, майнові паї на загальну суму 23 523 грн.

ОСОБА_19 купив майнові паї членів колективного сільськогосподарського підприємства «Полонина», а саме: ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_5 на загальну суму 37 543 грн. на підставі договорів купівлі-продажу від 7 березня 2009 року, 20 серпня 2009 року, 20 січня 2009 року.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що частка пайового фонду позивача у майні, що належить КСГП «Полонина», становить 39,8 %, при цьому сторони не довели, що майно належить на праві власності КСГП «Полонина».

Проте, з такими висновками судів погодитись не можна з таких підстав.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.

Пунктом 3 ст. 213 ЦПК України передбачено, що суд має повно та всебічно з'ясувати обставини справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідити всі докази в їх сукупності.

Вирішуючи між сторонами цивільно-правовий спір, суди не врахували специфіки правовідносин, що виникають внаслідок поділу майна колективного сільськогосподарського підприємства, та помилково керувалися лише нормами ЦК України (435-15) .

Питання щодо виділення в натурі частки в майні колективного сільськогосподарського підприємства врегульовано, зокрема, Законом України від 14 лютого 1992 року № 2114-XII (2114-12) «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (далі - Закон № 2114-XII (2114-12) ), Указом Президента України від 29 січня 2001 року № 62 (62/2001) «Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки», постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 року № 177 (177-2001-п) «Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки» і Порядком розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств (далі - Порядок), затвердженим наказом Міністерства аграрної політики України від 14 березня 2001 року № 62 (z0305-01) .

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» об'єктами права колективної власності підприємства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах. Об'єктами права власності підприємства є також частки у майні та прибутках міжгосподарських підприємств та об'єднань, учасником яких є підприємство. Майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам.

Згідно вимог ч. ч. 2, 3 ст. 9 Законом України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» пай є власністю члена підприємства. Право розпоряджатися своїм паєм за власним розсудом член підприємства набуває після припинення членства в підприємстві. Пай може успадковуватися відповідно до цивільного законодавства України та статуту підприємства. У разі виходу з підприємства його члени мають право на пай натурою, грішми або цінними паперами відповідно до розміру та структури пайового фонду або в іншій, за згодою сторін, формі.

Також, відповідно до Указу Президента України від 29 січня 2001 року № 62/2001 (62/2001) «Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки» передбачено, що посвідчення договорів купівлі-продажу, предметом якого є майновий пай, до виділення його в натурі, здійснюється з дотриманням Цивільного кодексу України (435-15) , але з урахуванням спеціальних актів, що регулюють процес реорганізації КСП та паювання його майна.

Відповідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Відповідно до п. 8 Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 14 березня 2001 року № 62 (z0305-01) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 1 квітня 2001 року за № 305/5496, кожен із співвласників має право відчужити свій пай будь-яким способом в установленому законом порядку.

Згідно п. 14 Порядку оформлення правонаступництва за зобов'язаннями реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 14 березня 2001 року № 63 (z0306-01) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 4 квітня 2001 року № 306/5497 (z0306-01) , у процесі реорганізації кожен з членів КСП має право поступитись належним йому паєм на користь третьої особи за згодою інших співвласників.

Відповідно до п. 15 Порядку виділення майнових паїв у натурі окремим особам, які виявили бажання отримати свої майнові паї в індивідуальну власність, проводиться підприємством - користувачем майна із переліку майна, виділеного на ці цілі.

При виділенні майна в натурі конкретному власнику (пункт 15 Порядку) підприємство-правонаступник (користувач) одночасно з підписанням акта приймання-передавання майна робить відмітку про виділення майна в натурі у Свідоцтві про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства, що засвідчується підписом керівника підприємства та печаткою.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Враховуючи наведене, суди як першої, так і апеляційної інстанції, вирішуючи питання про визнання права власності на нерухоме майно, не визначили характер спірних правовідносин, правові норми, що їх регулюють, не перевірили дотримання позивачем вимог зазначеного Порядку як передумови захисту його, власника майнового паю, права та не з'ясували: на якій правовій підставі спірне майно належить позивачу; яким чином відповідачами у справі це право оспорюється або не визнається; чи приймалось рішення загальними зборами КСГП «Полонина» про затвердження структури й переліку майна, що виділялось членам КСГП «Полонина» (чи визначено майно, яке підлягає розпаюванню), чи включена будівля, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 до складу майна, яке підлягає розпаюванню, чи приймалося рішення загальними зборами КСГП «Полонина» про виділення спірного майна в натурі.

За таких обставин, порушення процесуального закону, що були допущені судом першої інстанції, унеможливили встановлення фактичних обставин справи та прийняття законного рішення.

Таким чином, допущені судами порушення норм процесуального й матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, тому ухвалені в справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.