6-22505св12 Про звернення стягнення на предмет іпотеки - 24.10.2012 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення апеляційного суду Київської області від 26 квітня 2012 року,

У березні 2011 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 18 лютого 2008 року між ним та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № КЗЗ0GА15006728, за умовами якого ОСОБА_3 отримала кредит на суму 16 575 доларів США на строк до 18 лютого 2013 року із сплатою 12 % річних. У забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором 19 лютого 2008 року між сторонами було укладено договір іпотеки, відповідно до якого в іпотеку було передано квартиру загальною площею 66, 6 кв. м, яка належить відповідачу на праві приватної власності та розташована за адресою: АДРЕСА_1. Оскільки відповідачка допустила порушення виконання умов кредитного договору та утворилась заборгованість в розмірі 13 175, 22 доларів США, банк просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру з наданням банку повноважень від імені відповідачки укладати договір купівлі-продажу будь-яким способом з будь-якою особою-покупцем з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності та наданням інших повноважень, необхідних для здійснення продажу. Також просив виселити відповідачку з квартири із зняттям її з реєстрації за цією адресою.

Рішенням Березанського міського суду Київської області від 10 жовтня 2011 року позов задоволено частково. Звернуто стягнення на квартиру площею 66, 6 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 шляхом продажу предмету іпотеки з наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» права укладати від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності та наданням інших повноважень, необхідних для здійснення продажу. У задоволенні позову про виселення та зняття з реєстраційного обліку відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 26 квітня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати, справу передати на новий розгляд до апеляційного суду.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із доведеності позовних вимог та посилався на ст. ст. 38, 39 Закону України «Про іпотеку», які надають право іпотекодержателю задовольнити свої вимоги за основними зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Скасовуючи рішення, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції порушив вимог ст. ст. 38, 39 Закону України «Про іпотеку», оскільки не зазначив початкову ціну предмету іпотеки для його подальшої реалізації та визначив спосіб реалізації предмету іпотеки із застосуванням процедури продажу, не передбаченої ст. 38 цього Закону.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна з наступних підстав.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що 18 лютого 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № КЗЗ0GА15006728, за умовами якого ОСОБА_3 отримала кредит на суму 16 575 доларів США на строк до 18 лютого 2013 року із сплатою 12 % річних. 19 лютого 2008 року на забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором укладено договір іпотеки, за яким в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1 яка належить ОСОБА_3 на праві приватної власності. За умовами п. 22 договору іпотеки у випадку порушення умов кредитного договору банк має право на звернення стягнення на предмет іпотеки. Внаслідок неналежного виконання зобов'язання за кредитним договором станом на 1 грудня

2012 року утворилась заборгованість в розмірі 13 175, 22 доларів США.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Статтею 39 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, процедура продажу, визначена ст. 38 цього Закону.

Відповідно до процедури продажу, визначеної у ст. 38 зазначеного Закону, дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

Як роз'яснено у п. 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України від 30 березня 2012 року № 5 (v0005740-12) «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК України. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Зазначені положення закону апеляційний суд не врахував і, маючи повноваження на ухвалення власного рішення (ст. 313 ЦПК України), недоліки, допущені судом першої інстанції, не усунув, та висновок про те, що відмова банку у достроковому зверненні стягнення на предмет іпотеки не завдасть збитків іпотекодержателю, не мотивував.

Таким чином, переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд невірно встановив характер правовідносин, що виник між сторонами та неправильно визначив правові норми для їх вирішення, тобто ухвалив рішення з порушенням норм ст. 338 ЦПК України, що є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до апеляційного суду.