Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О.,

суддів: Дербенцевої Т.П., Ізмайлової Т.Л.,

Карпенко С.О., Наумчука М.І.,

розглянувши цивільну справу за позовом Малоріченської сільської ради Автономної Республіки Крим до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа Відділ Державного комітету земельних ресурсів м. Алушти Автономної Республіки Крим про визнання незаконним та скасування рішення, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 1 лютого 2012 року та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 11 квітня 2012 року,

Малоріченська сільська рада АРК звернулася до суду з указаним позовом. Зазначала, що рішення 9 сесії 24 скликання Малоріченської сільської ради АРК від 19 березня 2003 року за № 9/25 «Про затвердження технічного звіту та видачу державного акту на землю в загальну сумісну власність ОСОБА_5 та ОСОБА_3» суперечить раніше прийнятому рішенню Малоріченської сільської ради АРК за № 204 від 30 грудня 1999 року та рішенню виконавчого комітету Малоріченської сільської ради АРК від 28 серпня 1999 року, що було встановлено лише при отриманні ОСОБА_3 нового державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,0713 га від 10 вересня 2010 року. Посилаючись на наведене, просила задовольнити позов.

Рішенням Алуштинського міського суду АРК від 01 лютого 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 11 квітня 2012 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення 9 сесії 24 скликання Малоріченської сільської ради АРК від 19 березня 2003 року за № 9/25 «Про затвердження технічного звіту та видачу державного акту на землю ОСОБА_5 та ОСОБА_3».

ОСОБА_3 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скарго, в яких просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і направити справу на новий розгляд до адміністративного суду.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Задовольняючи заявлений позов суд першої інстанції, з чим погодився і апеляційний суд, виходив з того, що Малорічненська сільська рада Автономної Республіки Крим, ухвалюючи рішення № 9/25 від 19 березня 2003 року, припустилася помилки, оскільки воно суперечить раніше прийнятим рішенням цього ж органу місцевого самоврядування.

Проте повністю з таким висновком погодитися не можна.

Відповідно до ст. 3 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом (435-15) , звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (ст. 16 ЦК України).

Малоріченська сільська рада, звертаючись до суду з позовом про визнання свого рішення незаконним, посилалась на те, що воно суперечить раніше прийнятим рішенням ради та порушує майнові права ОСОБА_6

Між тим, ОСОБА_6 до суду з позовом про захист свого порушеного, на думку ради, права, не звертався. Порушення прийнятим рішенням прав ОСОБА_6 не грунтується на заявлених вимогах, оскільки він таких вимог як власник земельної ділянки до суду не заявляв.

На зазначене суди уваги не звернули.

Крім того, судом встановлено, що 30 грудня 1999 року рішенням Малоріченської сільської ради АРК № 204 ОСОБА_3 надана у приватну власність земельна ділянка площею 0,04 га по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарчих споруд. Рішенням виконавчого комітету Малоріченської сільської ради АРК від 26 серпня 1999 року №133 ОСОБА_7 надана у власність земельна ділянка площею 0,06 га АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку та господаських споруд.

Пізніше, за проханням ОСОБА_5 для наступної приватизації була включена до виділеної їй земельної ділянки частина пустирю із земель Малоріченської сільської ради АРК і щодо цього нею підготовлено відповідну технічну документацію. Однак рішення про надання їй цієї земельної ділянки не приймалося і право на земельну ділянку в такому розмірі у неї не виникло.

Рішенням 9 сесії 24 скликання Малоріченської сільської ради АРК від 19 березня 2003 року №9/25 у загальну сумісну власність ОСОБА_3 та ОСОБА_5 передана земельна ділянка площею 0,1427 га АДРЕСА_1.

За висновками Алуштинського міського управління земельних ресурсів від 26 листопада 2002 року за № 455 рішенням Малоріченської сільської ради АРК за № 204 від 30 грудня 1999 року за № 133 від 26 серпня 1999 року ОСОБА_3 та ОСОБА_5 були передані в приватну власність земельні ділянки площею 0,1 га, а фактично у користуванні знаходилася земельна ділянка площею 0,1427 га, в тому числі під спорудами 0,0376 га і під багатолітніми насадженнями 0,1051 га.

Задовольняючи позов та скасовуючи рішення Малоріченської сільської ради АРК від 19 березня 2003 року за № 9/25 «Про затвердження технічного звіту та видачу державного акту на землю ОСОБА_5 та ОСОБА_3», суди не зазначали яким чином це рішення суперечить раніше прийнятому рішенню і яким чином воно порушує права ОСОБА_6

Крім того, вирішуючи спір про визнання недійсним рішення ради за її ж позовом суди не звернули уваги, що на підставі спірного рішення видано державний акт, тобто воно зреалізоване, і земельна ділянка перейшла у власність ОСОБА_5 та ОСОБА_3, тобто в установленому порядку вибула із володіння ради.

Перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку визначений ст. 140 Земельного кодексу України і є вичерпним. Такої підстави припинення права власності на земельну ділянку, як скасування рішення органу виконавчої влади, на підставі якого було видано державний акт на право власності на земельну ділянку, зазначеним Кодексом не передбачено.

Враховуючи наведене, висновки судів про порушення права землекористування не узгоджуються з установленими по справі обставинами і є передчасними.

Отже, судами першої та апеляційної інстанції не з'ясовані всі обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення.

Порушення судами при розгляді справи норм процесуального права (ст. 10 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для її правильного вирішення, тому рішення судів першої та апеляційної інстанції не можуть вважатись законними і обґрунтованими та в силу ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 1 лютого 2012 року та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 11 квітня 2012 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.