6-6286св12 Про визнання незаконними дій та недійсними додаткових договорів оренди нежитлових приміщень - 24.10.2012 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної контори району, Коломийської міськрайонної організації «Українська спілка ветеранів Афганістану» про визнання незаконними дій та недійсними додаткових договорів оренди нежитлових приміщень, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 травня 2012 року,

У січні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної контори району (далі - Івано-Франківська КЕЧ району), Коломийської міськрайонної організації «Українська спілка ветеранів Афганістану» про визнання незаконними дій та недійсними додаткових договорів оренди нежитлових приміщень, посилаючись на те, що належна їй на праві власності квартира АДРЕСА_1, відповідно до оскаржуваних додаткових договорів оренди увійшла в орендовану Коломийською міськрайонною організацією «Українська спілка ветеранів Афганістану» площу нежитлових приміщень, що дає підстави передбачати можливість порушення її права власності.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 30 листопада 2011 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 травня 2012 року зазначене рішення суду скасовано й ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відмовляючи у задоволенні позову з підстав необгрунтованості позовних вимог, суд першої інстанції посилався на те, що позивачкою не надано доказів підтвердження факту укладання спірних угод.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що позивачка як на підставу свого позову, послалася не на ту норму права, яка не регулює спірні правовідносини, а відтак її вимоги є недоведеними.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна.

Звертаючись до суду з вищезазначеним позовом, ОСОБА_1 зазначала про те, що належна їй на праві власності квартира АДРЕСА_1, відповідно до оскаржуваних додаткових договорів оренди увійшла в орендовану Коломийською міськрайонною організацією «Українська спілка ветеранів Афганістану» площу нежитлових приміщень, і що зазначеним порушується її право власності.

При цьому останньою надавалися суду копії спірних договорів, у яких вона не є стороною, але які, на її думку, порушують її права.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Суд першої інстанції на зазначені положення закону уваги не звернув; доводів сторін належним чином не перевірив й у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин; не з'ясував дійсності укладення спірних договорів та наявності чи відсутності при цьому порушення прав позивачки.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду скарги в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно вимог ч. 1 ст. 304 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їхнього порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Стаття 12 ЦК України, передбачає, що особа вільно, на власний розсуд, обирає способи захисту цивільного права.

Способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені ст. 16 ЦК України.

Так під способами захисту суб'єктивних цивільних прав та інтересів розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких суд здійснює поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав чи інтересів та вплив на правопорушника.

Разом з тим, згідно зі ст. 119 ЦПК України підставами позову, які відповідно до ст. ст. 31, 215 цього Кодексу суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону. Тому в разі посилання позивача не на ту норму закону, суд уточнює підстави позову й застосовує норму закону, яка їм відповідає, незалежно від згоди на це позивача.

ОСОБА_1, звертаючись до суду, просила задовольнити її позовні вимоги на підставі ст. ст. 319, 321, 761 ЦК України й визнати незаконними дії відповідачів та недійсними додаткові договори оренди.

Таким чином, установивши, що позивачка послалася не на ту норму закону, суду необхідно було уточнити позовні вимоги ОСОБА_1, з'ясувати предмет та підстави заявленого нею позову, встановити характер спірних правовідносин, визначити відповідно до цього які права, свободи чи інтереси позивачки порушено й яким чином вони можуть бути відновлені, проте апеляційний суд, як і суд першої інстанції, цього не уточнив і не встановив.

Наведене свідчить про те, що у справі судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до вимог ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 30 листопада 2011 року та рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 травня 2012 року скасувати.