Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого: Луспеника Д.Д.,

суддів: Лесько А.О., Червинської М.Є.,

Хопти С.Ф., Черненко В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» про стягнення вступного внеску, щомісячних внесків та авансового платежу, визнання угоди недійсною за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Рівненської області від 4 травня 2012 року,

У березні 2011 року ОСОБА_3 звернулась до суду із указаним позовом, посилаючись на те, що 30 вересня 2010 року між нею та відповідачем була укладена угода, предметом якої було надання позивачу послуг системи «Автотак», спрямованих на придбання автомобіля марки «Chery Amulet», вартістю 62 400 грн. Вона належним чином виконувала свої зобов'язання, сплатила вступний внесок у розмірі 2 246 грн. 40 коп., щомісячні внески на загальну суму 1 597 грн. 75 коп., та внесла авансовий платіж у сумі 35 444 грн. 20 коп.

8 січня 2010 року вона звернулася до ТОА «Авто-Просто» з листом про розірвання угоди та повернення їй грошових коштів у зв'язку із складними сімейними обставинами та усвідомлення нею незаконного здійснення відповідачем своєї діяльності. Відповідач визнав угоду розірваною проте коштів не повернув.

Під час розгляду справи позивач збільшила розмір позовних вимог та просила суд визнати укладену угоду недійсною та стягнути з відповідача кошти в розмірі 39 288 грн. 35 коп., посилаючись на те, що відповідач надає послуги без відповідної ліцензії.

Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 16 вересня 2011 року позов задоволено частково. Визнано угоду від 30 вересня 2010 року укладену між ОСОБА_3 та ТОВ «Авто Просто» недійсною. Стягнуто із товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» (далі - ТОВ «Авто Просто») на користь ОСОБА_3 39 288 грн. 35 коп. сплачених за угодою коштів. Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 4 травня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову, виходив із того, що відповідач надав позивачу фінансові послуги, на здійснення яких не мав ліцензії.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, виходив із того, що придбання товарів у групах не містить ознак фінансових послуг, а тому не потребує відповідної ліцензії на здійснення таких послуг.

Проте такі висновки апеляційного суду є помилковими, оскільки апеляційним судом застосовано закон, який не поширюється на дані правовідносини.

Згідно із ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Частиною 1 ст. 227 ЦК України визначено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Судом установлено, що 30 вересня 2010 року було укладено угоду, предметом якої є надання позивачу послуг, спрямованих на придбання транспортного засобу через «Систему придбання в групах або «Систему» або «Систему АвтоТак».

Система - полягає в створенні груп покупців (учасників), метою яких є придбання автомобілів у порядку та на умовах, передбачених угодою (визначення термінів у додатку № 2 від 30 вересня 2010 року до оспорюваного договору (далі - Додаток № 2).

Відповідно до п. 1.2 ст. 1 Додатку № 2 учасник уповноважує «Авто Просто» на організацію та адміністрування системи. Система функціонує таким чином, що кількість учасників групи, яким надається право на отримання автомобіля, відповідає кількості автомобілів, яку можливо придбати за рахунок чистого фонду групи. Учаснику, який сплатив повну вартість автомобіля та виконав усі зобов'язання щодо сплати внесків в оплату послуг та страхових платежів, буде надано право на отримання автомобіля на найближчому асигнаційному акті, який буде проводитись у місяці, наступному за місяцем, в якому учасник повністю виконав усі зобов'язання за угодою. Такий учасник користується пріоритетом в отриманні автомобіля перед іншими учасниками в групі.

Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовими вважаються такі послуги: 1) випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та (або) їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків; 2) довірче управління фінансовими активами; 3) діяльність з обміну валют; 4) залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення; 5) фінансовий лізинг; 6) надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; 7) надання гарантій та поручительств; переказ грошей; 9) послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення; 10) торгівля цінними паперами; 11) факторинг; 12) інші операції, які відповідають критеріям, визначеним у п. 5 ч. 1 ст. 1 цього Закону.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 1 указаного закону визначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Наведене свідчить про те, що перелік фінансових послуг, передбачений Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (2664-14) , не є вичерпним, визначення послуг як фінансових можливе при відповідності операцій критеріям, встановленим п. 5 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону.

У листі Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 24 квітня 2009 року вказано, що надання послуг при придбанні товарів у групах містить ознаки фінансової послуги, пов'язаної з прямим залученням фінансових активів від фізичних осіб.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 посилалася на те, що діяльність ТОВ «Авто Просто» фактично є діяльністю з надання фінансових послуг, оскільки має характерні для таких послуг ознаки, але здійснюється відповідачем без відповідної ліцензії.

Виходячи із наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання недійсною угоди із застосуванням реституції.

Відповідно до статті 339 ЦПК України встановивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336, 339, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Рівненської області від 4 травня 2012 року скасувати, та залишити в силі рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 16 вересня 2011 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.