6-48176св11 Про звернення стягнення на предмет іпотеки, звільнення предмета іпотеки з-під арешту та виселення - 17.10.2012 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у м. Києві, відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві про звернення стягнення на предмет іпотеки, звільнення предмета іпотеки з-під арешту та виселення, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Подільського районного суду м. Києва від 20 вересня 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 24 листопада 2011 року,

У квітні 2010 року ПАТ «КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, підрозділу примусового виконання рішень ГУЮ м. Києва, ВДВС Подільського РУЮ у м. Києві про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та звільнення предмету іпотеки з-під арешту. Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що між ним та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №R3H0GK15003685 від 25 серпня 2005 року про відкриття невідновлювальної кредитної лінії в розмірі 49329 доларів США з виплатою відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 1,33% на місяць на суму залишку заборгованості, комісії за розрахунково-касове обслуговування в розмірі 0,16% від суми виданого кредиту щомісячно, строком до 25 серпня 2025 року включно. Додатковою угодою №1 від 9 березня 2006 року до вказаного договору були внесені зміни в частині розміру нарахування відсотків за користування кредитом на 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та розміру комісії за розрахунково касове обслуговування на 0,21% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати. З метою забезпечення виконання зобов'язання ОСОБА_3 1 вересня 2005 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира відповідача, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. 6 вересня 2006 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №K3V0GA15004988, відповідно до якого останньому відкрито невідновлювальну кредитну лінію в розмірі 20000 доларів США з виплатою відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 1% на місяць на суму залишку заборгованості, комісії за розрахунково-касове обслуговування в розмірі 0,20% від суми виданого кредиту щомісячно, строком до 6 вересня 2010 року включно. 6 вересня 2006 року на забезпечення виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором від 6 вересня 2006 року між вказаними сторонами укладено іпотечний договір, відповідно до якого квартира відповідача за адресою вказаною вище є предметом іпотеки за даним договором. В зв'язку з неналежним виконання своїх зобов'язань перед банком позивач просить в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами від 25 серпня 2005 року та від 6 вересня 2006 року в розмірі 72742, 34 доларів США звернути стягнення на предмет іпотеки - АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки позивачем з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем. Виселити ОСОБА_3 та ОСОБА_4 із вказаної квартири. Звільнити предмет іпотеки з-під арешту, накладеного постановою підрозділу примусового виконання рішень ГУЮ у м. Києві від 5 лютого 2009 року та постановою ВДВС Подільського РУЮ м. Києва від 27 березня 2009 року.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 20 вересня 2011 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 24 листопада 2011 року, у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк"відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України встановлено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив з того, що в матеріалах справи відсутнє рішення компетентного органу, яким встановлено факт заборгованості ОСОБА_3 перед банком у виконання зобов'язань за кредитними договорами, що не передбачено діючим законодавством та умовами договорів.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції апеляційний суд, виходив з того, в порушення ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» банк не попередив письмово позичальника, не менш, як у місячний термін, про усунення порушення щодо погашення кредиту та не попередив про наслідки невиконання свого зобов'язання. Зокрема, позивач попередив відповідача ОСОБА_3 про необхідність погашення заборгованості у розмірі 52825,21 доларів США, а звернувся з позовом до суду щодо звернення стягнення на предмет іпотеки для погашення кредитної заборгованості у розмірі 72742,34 долари США.

Проте, з такими висновками судів погодитись не можна.

З матеріалів справи вбачається, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №R3H0GK15003685 від 25 серпня 2005 року про відкриття невідновлювальної кредитної лінії в розмірі 49329 доларів США з виплатою відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 1,33% на місяць на суму залишку заборгованості, комісії за розрахунково-касове обслуговування в розмірі 0,16% від суми виданого кредиту щомісячно, строком до 25 серпня 2025 року включно.

Додатковою угодою №1 від 9 березня 2006 року до вказаного договору були внесені зміни в частині розміру нарахування відсотків за користування кредитом на 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та розміру комісії за розрахунково касове обслуговування на 0,21% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати.

З метою забезпечення виконання зобов'язання ОСОБА_3, 1 вересня 2005 року між останнім та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира відповідача, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та яка належить йому на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 25 серпня 2005 року.

6 вересня 2006 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №K3V0GA15004988, відповідно до якого останньому відкрито невідновлювальну кредитну лінію в розмірі 20000 доларів США з виплатою відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 1% на місяць на суму залишку заборгованості, комісії за розрахунково-касове обслуговування в розмірі 0,20% від суми виданого кредиту щомісячно, строком до 6 вересня 2010 року включно.

6 вересня 2006 року на забезпечення виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором від 6 вересня 2006 року між вказаними сторонами укладено іпотечний договір, відповідно до якого квартира відповідача за адресою вказаною вище є предметом іпотеки за даним договором.

Згідно ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Внаслідок невиконання відповідачем ОСОБА_3 своїх зобов'язань перед позивачем належним чином, у нього утворилась заборгованість в розмірі 72742,34 долари США станом на квітень 2010 року, яку банк і просив стягнути на свою користь шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у відповідності до Закону України «Про іпотеку» (898-15) . Розмір заборгованості підтверджується наведеними банком розрахунками, на спростування яких відповідач будь-яких доказів не надав.

Згідно ст. 12 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

З положень ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» вбачається, що звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки можливе тільки за умови дотримання її положень, яка передбачає: 1) пред'явлення боржникові та у відповідних випадках майновому поручителю письмової вимоги про усунення порушення забезпечення іпотекою зобов'язання, в якому встановлюється не менше як тридцятиденний строк для усунення порушення та містить попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги; 2) незадоволення вимоги іпотекодержателя протягом установленого ним строку, який не може бути меншим за тридцять днів. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає зверненню з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 35 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язала довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

У відповідності до п. 15.7.1 договору іпотеки, укладеного між сторонами, Банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобов'язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані.

У випадку порушення кредитного договору позичальником або договору іпотеки іпотекодавцем іпотекодержатель направляє йому письмову вимогу про усунення порушень. Якщо протягом тридцятиденного строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення він вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору п. 22 договору іпотеки та ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку».

Як вбачається з матеріалів справи, позивач надіслав на адресу відповідача ОСОБА_3 повідомлення №07-11/1687 від 10 вересня 2008 року (а.с. 29) про порушення ним кредитних зобов'язань, про усунення цих порушень та можливе звернення стягнення на заставлене майно у випадку невиконання своїх зобов'язань.

Залишаючи рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки без змін, апеляційний суд на зазначені вимоги закону уваги не звернув, фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи не встановив.

Інші вимоги є похідними від звернення стягнення на майно, а тому в цій частині також рішення судів першої та апеляційної інстанцій не може залишатись в силі.

В порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин і не застосував правову норму, що підлягає застосуванню. При цьому помилково послався на те, що позивач не виконав вимоги ч. 1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку" та не надіслав письмової вимоги про усунення порушення, і не звернув уваги на те, що згідно з ч. 2 вказаної статті положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду в установленому законом порядку.