Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Хопти С.Ф.,

Лесько А.О., Черненко В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Лиственської сільської ради Нижньогірського району Автономної Республіки Крим, треті особи: Нижньогірська районна державна адміністрація, Нижньогірська районна державна нотаріальна контора про визнання права власності на земельну ділянку у порядку спадкування за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Нижньогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 27 лютого 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 10 квітня 2012 року,

У січні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер його батько ОСОБА_4, після смерті якого відкрилася спадщина у вигляді двох земельних ділянок сільськогосподарського підприємства ВАТ «Нижньогірський» загальною площею 2,3284 га, а саме: земельної ділянки площею 1,8484 га та земельної ділянки площею 0,4800 га, які розташовані на території Лиственської сільської ради Нижньогірського району Автономної Республіки Крим. Він звернувся до Нижньогірської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Проте у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом йому було відмовлено, оскільки нотаріусу не було надано правовстановлюючого документу на ці земельні ділянки. Оскільки його батько був членом сільськогосподарського підприємства ВАТ «Нижньогірський» та за життя набув право на вищезазначені земельні ділянки, проте не встиг їх оформити, вважав, що за ним як за спадкоємцем за законом, повинно бути визнано право власності на вищезазначені земельні ділянки.

Рішенням Нижньогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 27 лютого 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 10 квітня 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати вказані судові рішення, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спадкодавець за життя не набув права власності на спірну земельну ділянку, тому на підставі ст. ст. 1216, 1218, 1225 ЦК України відмовив у задоволенні позову.

Такі висновки судів відповідають вимогам закону та ґрунтуються на матеріалах справи.

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 помер (а. с. 5). ОСОБА_3, будучи спадкоємцем померлого за законом, пропустив встановлений чинним законодавством України строк для прийняття спадщини після смерті свого батька, проте рішенням Нижньогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 22 березня 2010 року, йому визначено додатковий строк для прийняття спадщини (а. с. 25).

Після чого ОСОБА_3 звернувся до Нижньогірської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку (пай) на території Лиственської сільської ради Нижньогірського району Автономної Республіки Крим, після смерті батька, проте у відповідності до листа завідуючої Нижньогірської державної нотаріальної контори від 14 травня 2010 року, йому було роз'яснено, що видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, провадиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів та що для видачі свідоцтва про право на спадщину на вказане спадкове майно, йому необхідно надати до нотаріальної контори державний акт або сертифікат про право на земельну частку (пай) (а. с. 28).

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 працював у радгосп-заводі «Нижньогірський» з 14 квітня 1993 року по 01 серпня 1996 року (а. с. 13).

Згідно довідки голови правління ВАТ «Нижньогірський» - радгосп-завод «Нижньогірський» був перейменований у ВАТ «Нижньогірський» (а. с. 13).

ОСОБА_4 зазначений у попередньому списку пенсіонерів ВАТ «Нижньогірський» на отримання земельної частки (паю) (а. с. 11-12).

Згідно ст. 81 ЗК України однією з підстав набуття права власності громадянами на земельні ділянки є прийняття спадщини.

Відповідно до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 року № 7 (va007700-04) (з наступними змінами і доповненнями) сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та видачі державного акта про право власності на землю (пункт 17 розд. Х «Перехідні положення» ЗК України (2768-14) ).

Член колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП), включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельну частку пай здійснюється за нормами ЦК України (435-15) , у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).

Оскільки ВАТ «Нижньогірський» державного акта на право колективної власності на землю не отримало, померлий ОСОБА_4 не набув права на земельну частку (пай) і в разі його смерті успадкування права на земельну частку пай не здійснюється.

За таких обставин суди дійшли вірного висновку про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 333, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Нижньогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 27 лютого 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 10 квітня 2012 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.