6-16126св12 Про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя - 17.10.2012 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, за касаційними скаргами ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 27 грудня 2011 року та рішення апеляційного суду Тернопільської області від 1 березня 2012 року

У березні 2011 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя.

Рішенням Бучацького районного суду Тернопільської області від 27 грудня 2011 року позов задоволено частково.

Проведено поділ цегляної господарської будівлі загальною площею 236,1 кв.м, що розташована по АДРЕСА_3 Тернопільської області, згідно з яким:

виділено ОСОБА_4 гараж 1-1б, площею 74,1 кв.м., приміщення 1-2, площею 22,2 кв.м. та приміщення 1-3, площею 22,2 кв.м., загальною вартістю 107 011 грн., що складає 50,8 % ідеальної частки;

виділено ОСОБА_5 гараж 1-1а, площею 74,1 кв.м., приміщення 2-1, площею 6,9 кв.м., приміщення 2-2, площею 7,8 кв.м., та приміщення 2-3, площею 28,8 кв.м, загальною вартістю 103 740 грн., що складає 49,2 % ідеальної частки.

Проведено поділ між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 земельної ділянки по АДРЕСА_3 Тернопільської області, площею 0,0688 га, у рівних частинах.

Проведено поділ незавершеного будівництвом житлового будинку загальною площею 176,85 кв.м, що розташований по АДРЕСА_1, згідно з яким:

виділено ОСОБА_4 тамбур 1-1, площею 3,6 кв.м, житлову кімнату 1-2, площею 21,8 кв.м, коридор 1-3, площею 6,8 кв.м, кімнату-прихожу 1-4, площею 14,0 кв.м, веранду 1-5, площею 11,03 кв.м, кухню-столову 1-6, площею 25,0 кв.м, туалет 1-7, площею 1,5 кв.м, ванну 1-8, площею 3,6 кв.м та кладову 1-9, площею 1,5 кв.м, загальною вартістю 103 768 грн., що складає 50,2 % ідеальної частки;

виділено ОСОБА_5 веранду 1-10, площею 5,6 кв.м, коридор 2-1, площею 6,85 кв.м, кімнату 2-2, площею 21,8 кв.м, кімнату 2-3, площею 15,4 кв.м, коридор 2-4, площею 11,8 кв.м, кімнату 2-5, площею 9,7 кв.м, туалет 2-6, площею 1,5 кв.м, ванну 2-7, площею 3,6 кв.м, кладову 2-8, площею 1,5 кв.м, веранду 2-9, площею 5,6 кв.м та терасу 2б, площею 4,67 кв.м, загальною вартістю 102 838 грн., що складає 49,8 % ідеальної частки.

Проведено поділ між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 земельних ділянок по АДРЕСА_1, загальною площею 0,1028 га у рівних частинах. У решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 грошову суму в розмірі 19 708 грн., що складає вартість незавершеного будівництвом житлового будинку по АДРЕСА_1 Тернопільської області станом на 20 травня 1999 року.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 1 700 грн. судового збору, 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, 3 375 грн. витрат, пов'язаних з проведенням судової експертизи, та 1 650 грн. витрат на правову допомогу.

Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 01 березня 2012 року рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 28 грудня 2011 року скасовано частково та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в поділі цегляної господарської будівлі загальною площею 236,1 кв.м, що розташована по АДРЕСА_3 Тернопільської області, та земельної ділянки площею 0,0688 га, призначеної для здійснення несільськогосподарської підприємницької діяльності, площею 0,0688 га по АДРЕСА_3 Тернопільської області.

виділено ОСОБА_4 тамбур 1-1, площею 3,6 кв.м, житлову кімнату 1-2, площею 21,8 кв.м, коридор 1-3, площею 6,8 кв.м, кімнату-прихожу 1-4, площею 14,0 кв.м, веранду 1-5, площею 11,03 кв.м, кухню-столову 1-6, площею 25,0 кв.м, туалет 1-7, площею 1,5 кв.м, ванну 1-8, площею 3,6 кв.м, та кладову 1-9, площею 1,5 кв.м, загальною вартістю 103 786 грн., що складає 50,2 % ідеальної частки;

виділено ОСОБА_5 веранду 1-10, площею 5,6 кв.м., коридор 2-1, площею 6,85 кв.м, кімнату 2-2, площею 21,8 кв.м, кімнату 2-3, площею 15,4 кв.м, коридор 2-4, площею 11,8 кв.м, кімнату 2-5, площею 9,7 кв.м, туалет 2-6, площею 1,5 кв.м, ванну 2-7, площею 3,6 кв.м, кладову 2-8, площею 1,5 кв.м, веранду 2-9, площею 5,6 кв.м та терасу 26, площею 4,67 кв.м, загальною вартістю 102 838 грн., що складає 49,8 % ідеальної частки.

Визнано за ОСОБА_4 право на Ѕ частину земельної ділянки по АДРЕСА_1 Тернопільської області, загальною площею 0,1028 га. Судові витрати залишено в межах понесених сторонами.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 порушує питання про скасування оскаржуваних рішень суду в частині поділу незавершеного будівництвом житлового будинку та земельних ділянок по АДРЕСА_1, Тернопільської області із ухваленням в цій частині нового рішення, яким в задоволенні позову просить відмовити, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 порушує питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови у поділі цегляної господарської будівлі загальною площею 236,1 кв.м та земельної ділянки площею 0,0688 га, призначеної для здійснення несільськогосподарської підприємницької діяльності, що розташовані по АДРЕСА_3, із залишенням в силі в цій частині рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підлягають частковому задоволенню на таких підставах.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з рішенням Бучацького районного суду Тернопільської області від 24 вересня 2010 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, що був зареєстрований 10 жовтня 1993 року, розірвано.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20 травня 1999 року ОСОБА_5 отримав у спадщину житловий будинок, незакінчений будівництвом, процент готовності якого становить 25 %, що знаходиться у АДРЕСА_1. Оцінка спадкового майна становить 10 282 грн.

Згідно з державними актами на право власності на земельні ділянки від 03 жовтня 2004 року ОСОБА_5 на підставі рішення 13-ї сесії 4-го скликання Бучацької міської ради від 15 грудня 2003 року № 354 є власником земельної ділянки площею 0,0129 га для ведення особистого селянського господарства та земельної ділянки площею 0,0899 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд. Земельні ділянки розташовані по АДРЕСА_1.

ОСОБА_5 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 01 серпня 1997 року.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 03 жовтня 2001 року ОСОБА_5 купив належну спільному підприємству Бучацьке автотранспортне підприємство «Кооптранс» будівлю розширених побутових приміщень за АДРЕСА_3. Будівля цегляна, загальною площею 236,1 кв.м Продаж вчинено за 30 500 грн. Договір зареєстровано в Бучацькому бюро технічної інвентаризації 11 жовтня 2001 року.

Рішенням виконавчого комітету Бучацької міської ради від 21 лютого 2002 року № 46 надано дозвіл підприємцю ОСОБА_5 на реконструкцію викуплених нежилих приміщень під магазин - майстерню по обслуговуванню автомобілів по АДРЕСА_3.

Згідно з договором купівлі-продажу від 21 березня 2005 року ОСОБА_5 купив належну Бучацькій міській раді земельну ділянку для ведення несільськогосподарської підприємницької діяльності площею 0,0688 га, розташованої по АДРЕСА_3 Тернопільської області. Продаж земельної ділянки вчинено за 4 892 грн. 26 коп.

Згідно з державним актом про право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 008325 від 30 січня 2006 року ОСОБА_5 є власником земельної ділянки площею 0,0688 га для здійснення несільськогосподарської підприємницької діяльності, що розташована по АДРЕСА_3.

Задовольняючи позов частково та здійснюючи поділ незвершеного будівництвом житлового будинку та земельних ділянок по АДРЕСА_1, суд першої інстанції виходив з того, що вказане вище майно є спільним майном подружжя, з урахуванням 25 % готовності будинку отриманого відповідачем у спадок, та вважав, що вказане майно підлягає поділу між сторонами у рівних частинах, при цьому, дійшов висновку про необхідність стягнення з позивача на користь відповідача вартість 25 % незавершеного будівництвом житлового будинку по АДРЕСА_1.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в цій частині та здійснюючи поділ незвершеного будівництвом житлового будинку та земельних ділянок по АДРЕСА_1, суд апеляційної інстанції виходив з варіанту № 2 судової будівельно-технічної експертизи, та з урахуванням інтересів дітей, дійшов висновку про збільшення частки майна позивача, оскільки діти проживають з позивачем, розмір аліментів, які вони одержують, є меншим прожиткового мінімуму для дітей, а також дійшов висновку, що з позивача не слід стягувати вартість 25 % успадкованого майна відповідачем.

Проте з такими висновками судів повністю погодитись не можна.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане об'єктом права спільної сумісної власності подружжя за рішенням суду.

Отже, суд може визнати майно дружини (чоловіка) об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо воно за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат другого з подружжя, але при цьому майно, що належало одному із подружжя в порядку ст. 57 СК України не перетворюється у спільну сумісну власність. Спільна сумісна власність виникає лише в порядку, визначеному ст. 62 СК України, тобто право спільної сумісної власності виникає на частку майна, яка істотно збільшилася внаслідок умов, передбачених цим законом.

При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 9 постанови від 4 жовтня 1991 року № 7 (v0007700-91) «Про практику застосування законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», що за позовом дружини, членів сім'ї забудовників, які спільно будували будинок, суд вправі провести поділ незакінченого будівництвом будинку, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

Заперечуючи проти позову та звертаючись до суду з апеляційною скаргою, відповідач посилався на те, що незакінчений будівництвом житловий будинок, процент готовності якого становив 25 %, був отриманий ним в порядку спадкування; вартість його істотно не збільшилася, земельні ділянки по АДРЕСА_1 одержані ним у власність у безоплатному порядку шляхом приватизації, тому вказане майно не є спільною сумісною власністю подружжя.

Проте в порушення вимог статей 212- 214 ЦПК України суди попередніх інстанцій на зазначене уваги не звернули та здійснюючи поділ незакінченого будівництвом житлового будинку в рівних частинах, не врахували, що визнання майна, що є особистою приватною власністю одного з подружжя, та істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, спільним майном подружжя можливе лише на підставі рішення суду при наявності відповідного позову та лише на частку майна, яка істотно збільшилася; не визначив відповідно частку кожного з подружжя з урахуванням тієї частки будинку, яка збільшилася внаслідок будівництва, та частки будинку, яка є особистою приватною власністю відповідача; не визначив окремі частини, що підлягають виділу та не встановив чи можливо такий виділ з урахуванням улаштування окремих квартир, також не визначився з технічною можливістю доведення до кінця будівництва зазначеними особами.

Крім цього, суди попередніх інстанцій, здійснюючи поділ незавершеного будівництвом житлового будинку, не врахували вимоги ст. 152 ЖК України, та порядок, який визначався відповідно до вказаної статті, де передбачено, що переобладнання та перепланування жилого будинку, що належить громадянину на праві приватної власності, проводиться з дозволу виконавчого комітету місцевої ради народних депутатів.

Також, у матеріалах справи відсутні висновки органу газового господарства, органів державного архітектурно-будівельного контролю, пожежної і санітарної інспекції про допустимість влаштування виходу на другий поверх та замурування дверного прорізу між приміщеннями, тому відсутні підстави вважати, що рішення суду щодо переобладнання житлового будинку не порушує вимог чинного законодавства у сфері містобудування.

За змістом положень статей 81, 116 Земельного кодексу України та Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року №15-92 (15-92) «Про приватизацію земельних ділянок» земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку й господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства, садівництва, дачного і гаражного будівництва, є його власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином у власність у безоплатному порядку частку із земельного фонду (п. 18-2 Постанови Пленуму Верховного Суду від 16 квітня 2004 року № 7 (va007700-04) «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»).

Однак зазначені вимоги закону залишилися поза увагою судів попередніх інстанцій, які вирішуючи спір в частині поділу двох земельних ділянок, що розташовані по АДРЕСА_1 та визнаючи за кожним із подружжя по Ѕ частини права власності на вказані земельні ділянки, не врахували того, що незакінчений будівництвом житловий будинок знаходиться на земельній ділянці площею 0,0899 га, що відведена відповідачу для його будівництва та обслуговування, та поділ цієї земельної ділянки повинен проводитися відповідно до визначеної судом частки кожного з подружжя з урахуванням тієї частки будинку, яка збільшилася внаслідок будівництва, та частки будинку, яка є особистою приватною власністю відповідача.

Вирішуючи спір у частині поділу земельної ділянки площею 0,0129 га, що розташована по АДРЕСА_1 та визнаючи за кожним із подружжя по Ѕ частини права власності на вказану земельну ділянку, суди попередніх інстанцій не з'ясували, чи отримана вказана земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства шляхом приватизації, чи є вона спільною сумісною власністю подружжя та чи підлягає поділу.

Також, відповідно до ч. 2 ст. 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 (v0011700-07) «Про практику застосування судами законодавства при розгляді спору про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» при вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування).

Проте збільшуючи частку ОСОБА_4 до Ѕ частини незавершеного будівництвом житлового будинку та земельних ділянок, судами попередніх інстанцій у порушення вимог статей 212, 213 ЦПК України не враховано, що позивач не обґрунтовувала позовні вимоги обставинами, що мають істотне значення, для відступу від засад рівності часток подружжя.

Задовольняючи позов та здійснюючи поділ цегляної господарської будівлі загальною площею 236,1 кв.м, що розташована по АДРЕСА_3 Тернопільської області, та земельної ділянки площею 0,0688 га, призначеної для здійснення несільськогосподарської підприємницької діяльності, по АДРЕСА_3 Тернопільської області, суд першої інстанції вважав, що вказане вище майно є спільним майном подружжя та підлягає поділу між сторонами у рівних частинах в натурі.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у цій частині та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що вказане майно придбано відповідачем як приватним підприємцем, майно фізичної особи - підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя та інший із подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності, а тому вказане вище майно розподілу не підлягає.

Проте з такими висновками судів повністю погодитись не можна.

Відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) усі суб'єкти права власності рівні перед законом (ч. 4 ст. 13); кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (ч. ч. 1,2 ст. 41).

Одним із видів розпоряджання власністю є право власника використовувати своє майно, в тому числі і майно, виділене з спільної сумісної власності подружжя, для здійснення підприємницької діяльності.

Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 60 СК України ).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано ст. 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у ст. 69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч.ч. 1, 2 ст. 71 СК України ), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (ч. 2 ст. 364 ЦК України).

Суди попередніх інстанцій вищевказані норми залишили поза увагою та не врахували, що майно фізичної особи - підприємця, яке є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, використовується відповідачем для здійснення підприємницької діяльності, тому не може бути поділене між подружжям в натурі. У разі не можливості поділу в натурі спільного майна подружжя суд має з'ясувати вартість вказаного майна, визначити частки кожного з подружжя у вказаному майні, їх вартість та обговорити питання про відповідну грошову чи матеріальну компенсацію вартості його частки одному із подружжя.

Вказане судами попередніх інстанцій не виконано.

Враховуючи наведені вище порушення судами норм процесуального та матеріального права, оскаржувані рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статей 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 27 грудня 2011 року та рішення апеляційного суду Тернопільської області від 01 березня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляду до суду першої інстанції.