Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Гончара В.П.,

суддів: Дербенцевої Т.П., Нагорняка В.А.,

Карпенко С.О., Писаної Т.О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом за заявою ОСОБА_3 про скасування судового наказу, виданого Київським районний судом м. Полтави 16 лютого 2007 року за заявою відкритого акціонерного товариства «Полтавагаз» про стягнення заборгованості за послуги з газопостачанням за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 10 лютого 2012 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 26 квітня 2012 року,

У вересні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про скасування судового наказу, виданого Київським районним судом м. Полтави 16 лютого 2007 року за заявою ВАТ «Полтавагаз» про стягнення з нього заборгованості за надані послуги, посилаючись на те, що договір між ним та ВАТ «Полтавагаз» до 2006 року не укладався, тому підстав для нарахування коштів за надані послуги ВАТ «Полтавагаз» не мав. Крім того, у заяві про видачу судового наказу та особовому рахунку невірно зазначено його прізвище.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 10 лютого 2012 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 26 квітня 2012 року, заяву ОСОБА_3 про скасування судового наказу, виданого Київським районним судом м. Полтави 16 лютого 2007 року за заявою ВАТ «Полтавагаз» про стягнення заборгованості за послуги з газопостачання, залишено без задоволення.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та задовольнити заяву про скасування судового наказу.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами встановлено, що на підставі заяви ПАТ «Полтавагаз» суддею Київського районного суду м. Полтави 16 лютого 2007 року видано судовий наказ, яким стягнуто з ОСОБА_3 на користь ВАТ «Полтавагаз» заборгованість по договору про надання послуг з газопостачання від 13 травня 2006 року у розмірі 1 251 грн. 95 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи вимоги ПАТ «Полтавагаз» про видачу судового наказу, місцевий суд посилався на доведеність наявності та розміру заборгованості згідно розрахунку наданого заявником.

26 вересня 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про скасування судового наказу, одночасно заявивши клопотання про поновлення строку на вчинення відповідної процесуальної дії.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 3 лютого 2012 року поновлено ОСОБА_3 строк на подачу заяви про скасування судового наказу та прийнято заяву до розгляду.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_3 про скасування судового наказу, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що факт надання стягувачем послуг із газопостачання боржником не спростовано та не надано будь-яких доказів на підтвердження відсутності заборгованості, яка існувала на час укладення договору про надання послуг від 13 травня 2006 року.

Проте з таким висновком погодитись не можна.

Відповідно до ст. 96 ЦПК України судовий наказ може бути видано, зокрема, у разі якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості.

Згідно із п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №14 від 23 грудня 2011 року (v0014740-11) «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» наявність спору про право (пункт 2 частини третьої статті 100 ЦПК), яке є підставою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу, вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити відсутністю документів, що підтверджують наявність суб'єктивного права у заявника; документів, що підтверджують порушення суб'єктивного права або документів, що підтверджують виникнення права вимоги. Крім того, мають ураховуватися обставини, якщо із доданих документів вбачається, що боржник заперечує, не визнає або оспорює свій обов'язок перед заявником (кредитором); із доданих документів вбачається пропуск позовної давності. Така вимога може бути вирішена лише у позовному провадженні (частина третя статті 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК). Разом із тим лише той факт, що договірні зобов'язання (наприклад, у частині оплати заборгованості телекомунікаційних послуг чи послуг телебачення і радіомовлення) не виконуються, без обґрунтування причин, не вважається наявністю спору про право.

Якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні, телекомунікаційні послуги, послуги телебачення та радіомовлення (пункт 3 частини першої статті 96 ЦПК), судовий наказ може бути видано за наявності відповідних договорів про надання таких послуг, інших письмових доказів, що підтверджують фактичне надання та отримання таких послуг. Крім того, заявник має обґрунтувати свої вимоги та додати документи, що вказують на правильність і безспірність розрахунків, а також застосування тарифів на відповідні послуги (п. 13 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 14 від 23 грудня 2011 року (v0014740-11) ).

Судом першої інстанції не враховані заперечення боржника, не враховано, що заборгованість за наданні послуг з газопостачання нарахована з липня 2003 року до грудня 2006 року, а договір про надання послуг з газопостачання укладено сторонами лише 13 травня 2006 року, отже вимоги ВАТ «Полтавагаз» про стягнення заборгованості за надані послуги не можуть вважатись безспірними.

Повноваження суду за наслідками розгляду заяви про скасування судового наказу вичерпно визначені частиною восьмою статті 105-1 ЦПК. При цьому як у разі залишення такої заяви без задоволення, так і в разі скасування судового наказу суд постановляє ухвалу, роз'яснюючи, що при скасуванні судового наказу стягувач має право на розгляд його вимог у позовному провадженні шляхом пред'явлення позову за загальними правилами.

У разі зміни судового наказу суд видає новий судовий наказ, який за змістом має відповідати вимогам статті 103 ЦПК.

Ураховуючи, що судовий наказ є особливою формою судового рішення, як змінений судовий наказ, так і судовий наказ, щодо якого суд прийняв ухвалу про залишення заяви про його скасування без задоволення, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку за правилами оскарження рішення суду.

Таким чином, суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, а тому ухвала апеляційного суду підлягає скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 26 квітня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.