Колегія суддів cудової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Олійник А.С.,

суддів: Гончара В.П., Карпенко С.О.,

Дербенцевої Т.П., Нагорняка В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», третя особа: приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу - ОСОБА_4, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, за касаційною скаргою ОСОБА_5, який діє від імені ОСОБА_3, на рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 березня 2012 року,

У жовтні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом.

Свої вимоги мотивував тим, що 10 грудня 2007 року між ЗАТ «ОТП банк» (правонаступником якого є ПАТ «ОТП Факторинг Україна») та ОСОБА_3 укладено кредитний договір. Відповідно до умов кредитного договору ЗАТ «ОТП банк» надало ОСОБА_3 кредит на загальну суму 40 035 дол. США з терміном погашення до 10 грудня 2014 року, зі сплатою 10,99 % річних, а позивач зобов'язався повернути одержаний кредит та щомісячно сплачувати відсотки за користування кредитом. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором з ОСОБА_6 було укладено договір застави автотранспортного засобу № PCL-0AK/195/2007 від 10 грудня 2007 року, предметом якого був автомобіль марки «Toyota Rav4», державний номерний знак НОМЕР_1, який належить ОСОБА_6 на праві власності.

22 липня 2010 року приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_4 вчинив виконавчий напис № 1899, за яким було запропоновано звернути стягнення на рухоме майно, а саме: легковий автомобіль марки «Toyota Rav4», державний номерний знак НОМЕР_1, який належить ОСОБА_6 на праві приватної власності та перебуває у забезпеченні виконання кредитних зобов'язань ОСОБА_3 за кредитним договором № CL-0AK/195/2007 від 10 грудня 2007 року.

Виконавчий напис № 1899 було передано до відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції, а головним державним виконавцем Дем'янівим П.Б. була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження серії ВП № 21635319.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 16 грудня 2011 року позов задоволено. Виконавчий напис № 1899, вчинений 22 липня 2010 року приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про звернення стягнення на рухоме майно, а саме: легковий автомобіль «Toyota Rav4», рік випуску 2007, який належить на праві приватної власності ОСОБА_6, визнати таким, що не підлягає до виконання.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 березня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано, в позові відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, який діє від імені ОСОБА_3, просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції послався на те, що звернення стягнення на рухоме майно за виконавчим написом нотаріуса не передбачено законом.

Крім того, сума заборгованості не є безспірною.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, апеляційний суд виходив із того, що сума заборгованості є безспірною. До того ж, право заставодержателя використовувати для звернення стягнення на предмет застави будь-який інший порядок і будь-які інші права і процедури передбачене застереженням до договору застави.

Із таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.

Судами встановлено, що 10 грудня 2007 року між ЗАТ «ОТП банк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір. Відповідно до умов кредитного договору ЗАТ «ОТП банк» надало ОСОБА_3 кредит на загальну суму 40 035 дол. США з терміном погашення до 10 грудня 2014 року, зі сплатою 10,99 відсотків річних, а позивач зобов'язався повернути одержаний кредит та щомісячно сплачувати відсотки за користування кредитом на умовах, визначених цим договором (а.с. 8-11).

Строк користування кредитом визначено до 10 грудня 2014 року. Банк надав позичальнику кредит на придбання автомобіля марки «Toyota Rav4». Позичальник повинен щомісячно сплачувати відсотки за користування кредитом із розрахунку 10,99 % річних, а з 11 січня 2010 року процентна ставка складає 11,29 % річних (а.с. 13-18).

Виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором забезпечено договором застави автотранспортного засобу № PCL-0AK/195/2007 від 10 грудня 2007 року, предметом якого є легковий автомобіль марки «Toyota Rav4», державний номерний знак НОМЕР_1, який належить ОСОБА_6 на праві приватної власності (а.с. 19-20). Вартість предмета застави за згодою сторін встановлена в розмірі 233 200 грн.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_3 зобов`язання за кредитним договором не виконував, утворилась заборгованість.

22 липня 2010 року приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_4 вчинив виконавчий напис № 1899, за яким було запропоновано звернути стягнення на рухоме майно, а саме: легковий автомобіль марки «Toyota Rav4», державний номерний знак НОМЕР_1, який належить ОСОБА_6 на праві приватної власності та перебуває у забезпеченні виконання кредитних зобов'язань ОСОБА_3 за кредитним договором № CL-0AK/195/2007 від 10 грудня 2007 року.

Частиною 6 статті 20 Закону України «Про заставу» встановлено, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави.

Спеціальним законом з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна є Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (1255-15) . Положення Закону України «Про заставу» (2654-12) застосовуються лише в частині, що не суперечать Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (1255-15) .

Цей Закон визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (в редакції від 22 вересня 2011 року, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом (1255-15) .

Статтею 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначено позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, відповідно до якої обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження:

1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим Законом (1255-15) ;

2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах;

3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги;

4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери.

Звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі виконавчого напису нотаріуса даною статтею не передбачено.

Отже, при вирішенні спору апеляційний суд зобов'язаний був керуватися не Законом України «Про заставу» (2654-12) , а нормами спеціального закону.

Оскільки апеляційним судом застосовано закон, який не поширюється на спірні правовідносини, та не застосовано закон, що підлягає застосуванню, ухвалене рішення апеляційного суду підлягає скасуванню.

Разом із тим, рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції керувався нормами спеціального закону, тобто нормами Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (1255-15) та дійшов правильного висновку про те, що звернення стягнення на рухоме майно за виконавчим написом нотаріуса не передбачено законом.

Згідно зі ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів cудової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5, який діє від імені ОСОБА_3, задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 березня 2012 року скасувати, рішення Івано-Франківського міського суду від 16 грудня 2011 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.