Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ
У Х В А Л А
іменем україни
3 жовтня 2012 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Гвоздика П.О.
суддів: Горелкіної Н.А., Євтушенко О.І.,
Євграфової Є.П., Ситнік О.М.,
розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: ВГІРФО Комінтернівського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області, Харківська міська рада в особі Управління служб у справах дітей департаменту праці та соціальної політики Виконавчого комітету Харківської міської ради, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про відновлення порушеного права, виселення із житлового приміщення та скасування реєстрації особи,
за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 12 квітня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 30 травня 2012 року,
в с т а н о в и л а:
У листопаді 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: ВГІРФО Комінтернівського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області, Харківська міська рада в особі Управління служб у справах дітей департаменту праці та соціальної політики Виконавчого комітету Харківської міської ради, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про відновлення порушеного права, виселення із житлового приміщення та скасування реєстрації особи .
Посилалася на те, що їй на праві власності належать 68/100 частини будинку АДРЕСА_1 У 2007 році позивач на прохання відповідача - ОСОБА_4, зареєструвала його в зазначеному домоволодінні, а в 2008 році - дозволила в ньому проживати. Проте з 2009 року відносини між сторонами різко погіршилися, крім того відповідач ОСОБА_4 без згоди позивача вселив до будинку свою родину: дружину ОСОБА_5 та сина ОСОБА_8 Через конфлікти позивачка була змушена неодноразово звертатися до правоохоронних органів. Позивачка просила відновити порушене право власності на 68/100 частини будинку АДРЕСА_1 виселити відповідачів з належного їй будинку АДРЕСА_1 скасувати реєстрацію ОСОБА_4 за зазначеною адресою.
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 12 квітня 2012 року позовні вимоги задоволено, відновлено порушене право власності ОСОБА_3 на 68/100 частин будинку АДРЕСА_1 шляхом примусового виселення з належного їй будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_8 Зобов'язано ВГІРФО Комінтернівського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області скасувати реєстрацію ОСОБА_4 та ОСОБА_8 за адресою: будинок АДРЕСА_1
Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 30 травня 2012 року рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 12 квітня 2012 року залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 порушує питання про скасування оскаржуваних судових рішень та просить ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_3 у задоволенні її позовних вимог, мотивуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачка є особою похилого віку, що страждає хронічними захворюваннями, перенесла інсульт, і тому постійні сварки із сином роблять неможливим для неї проживання у належному їй будинку, посилаючись на ст. 157 ЖК України.
Проте погодитись із такими висновками судів не можна, тому, що суди дійшли до них з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Ухвалені у справі судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.
Із матеріалів справи вбачається, що позивачка є власником 68/100 будинку АДРЕСА_1 Зазначена частина будинку складається з двох суміжних жилих кімнат, кухні, коридору, санвузла.
У вказаному будинку мешкають та зареєстровані позивачка - власник частки житлового приміщення, її син - відповідач ОСОБА_4, онук - ОСОБА_8, 2000 року народження, та без реєстрації - невістка - ОСОБА_5
Між позивачкою та ОСОБА_4 склалися неприязні стосунки, добровільно виселятися зі спірного будинку відповідачі не бажають.
Відповідно до ст. 380 ЦК України житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.
Згідно зі ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
За змістом ст.ст. 64, 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать: дружина власника, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з власником і ведуть з ним спільне господарство. При цьому припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.
Члени сім'ї власника будинку (квартири) зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і прибудинкової території та проведенню ремонту.
Разом із тим, відповідно до ст. 157 ЖК України членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених ч. 1 ст. 116 цього Кодексу, а саме у разі систематичного руйнування чи псування ними належного власнику жилого приміщення або використання його не за призначенням, або систематичного порушенням правил співжиття, що робить неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними.
Виселення провадиться в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
Однак місцевий суд, всупереч вимогам ст.ст. 212- 215 ЦПК України зазначені положення закону до уваги не взяв; не уточнив підстави заявленого позову; не визначився з характером спірних правовідносин і правовою нормою, яка підлягає застосуванню до них; не встановив, на якій правовій підставі та умовах відповідачі вселилися та користуються спірним жилим приміщення; не встановив обставин, передбачених ст. 116 ЖК України, які є підставою для виселення осіб з будинку без надання іншого житла, а тому дійшов передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Крім того, суд, зобов'язуючи скасувати реєстрацію, не звернув уваги, що ВГІРФО Комінтернівського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області брав участь у справі як третя особа, що не заявляє самостійних вимог, однак ЦПК України (1618-15) не передбачає можливості покладення на третю особу рішенням суду будь-яких зобов'язань, оскільки вона не є стороною у справі.
Розглядаючи спір по суті, суд не звернув увагу на те, що позовні вимоги позивачки про усунення перешкод у здійсненні нею права власності є по суті спором про припинення права користуванням житловим приміщенням її сина та онука та скасування реєстрації їх місця проживання.
Суд також не звернув увагу на те, що розглядаючи позовні вимоги про усунення перешкод у користування власністю, а саме житловим приміщенням шляхом зняття з реєстрації та покладення зобов'язання на Відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ДМУ УМВС провести зняття реєстрації особи із зазначеної адреси, суд поклав зобов'язання провести зняття з реєстрації відповідний орган, що є передчасними, оскільки відповідно до вимог статті 7 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-ІУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду.
Перешкоди в користуванні власністю судом пов'язано саме з реєстрацією фізичної особи. Між тим реєстрація є адміністративним актом, що фіксує наявність в особи законного права користування житловим приміщенням. Відповідно до статті 1 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація визначається як внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації. Як зазначено у статтях 6, 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація пов'язана саме з місцем проживання, і зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Враховуючи те, що Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (1382-15) є спеціальним нормативно- правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані зі зняттям з реєстрації місця проживання, положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до всіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
Судом при розгляді позову про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення не враховано, що виселення є категорією житлового законодавства, тому при розгляді відповідних цивільних справ предметом доказування є втрата житлового права або взагалі його відсутність.
За таких обставин судом безпідставно застосована ст. 391 ЦК України за відсутності підстав для виселення, передбачених ч. 1 ст. 116 ЖК України при вирішенні спорів про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення членів сім'ї власника, оскільки позивачкою обрано неналежний спосіб захисту її порушених прав.
Судом також не перевірено доводи сторін щодо відповідного попередження відповідача ОСОБА_4 про порушення прав власника житла та можливе його виселення та зняття з реєстрації в разі продовження такої негативної поведінки.
Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, у порушення статей 303, 304 ЦПК України на зазначені порушення вимог закону уваги не звернув.
За таких обставин судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими й вони відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Разом з тим рішення суду в частині виселення відповідачки ОСОБА_5 постановлено відповідно до вимог чинного законодавства згідно із ст. 99 ЖК України, тому що вона поселилась у спірне житлове приміщення без відповідної письмової згоди власника, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2, тобто має інше житло, а тому підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення.
Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 12 квітня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 30 травня 2012 року скасувати в частині відновлення порушеного право власності ОСОБА_3 на 68/100 частини будинку АДРЕСА_1 шляхом примусового виселення з належного їй будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_4, ОСОБА_8 зобов'язання ВГІРФО Комінтернівського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області скасувати реєстрацію ОСОБА_4 та ОСОБА_8 за адресою: будинок АДРЕСА_1
Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 12 квітня 2012 року, залишене без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 30 травня 2012 року в частині виселення ОСОБА_5 із будинку АДРЕСА_1 залишити без змін
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: П.О. Гвоздик судді: Н.А. Горелкіна О.І. Євтушенко Є.П. Євграфова О.М. Ситнік