Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Ткачука О.С.,

суддів: Колодійчука В.М., Савченко В.О., Умнової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради, третя особа - Десята Харківська державна нотаріальна контора про визнання права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 липня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 22 червня 2012 року,

У червні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Харківської міської ради про визнання права власності.

Позовні вимоги мотивував тим, що є спадкоємцем ОСОБА_3., який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 й згідно заповіту від 6 червня 2000 року заповів йому квартиру АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що позбавлений можливості оформити спадщину, оскільки у актовий запис про смерть внесено зміни щодо прізвища померлого ОСОБА_3 на ОСОБА_2, просив позов задовольнити та визнати за ним право власності на вказану квартиру.

Рішенням Дзержинського районного суду м Харкова від 12 липня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 22 червня 2012 року, позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить ухвалені у справі судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і закрити провадження у справі.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалені у справі рішення суду зазначеним вимогам закону не відповідають.

Ухвалюючи рішення та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1

З такими висновками погодився й апеляційний суд, зазначивши при цьому про відсутність доказів порушення будь-яких прав ОСОБА_2 при розгляді даної справи.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом (1618-15) , звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. ст. 10, 11 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу (1618-15) , в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

При цьому згідно зі ст. 119 ЦПК України підставами позову, які відповідно до ст. ст. 31, 215 цього Кодексу суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону.

Тому в разі посилання позивача не на ту норму закону, суд уточнює підстави позову й застосовує норму закону, яка їм відповідає, незалежно від згоди на це позивача.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 взагалі не обґрунтував свої вимоги та не послався на жодну норму матеріального права. Заявляючи позов про визнання права власності не обґрунтував яким чином позивачем порушуються його права.

Вирішуючи спір, суд на порушення вимог ст. ст. 213, 214, ЦПК України (1618-15) зазначених положень закону не врахував, не уточнив позовні вимоги ОСОБА_1, не з'ясував предмет і підстави заявленого ним позову, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин й правовою нормою, що підлягає застосуванню, не перевірив коло заінтересованих осіб, які також претендують на спірне майно, не встановив та не зазначив у рішенні які права, свободи чи законні інтереси позивача порушені і ким, яким чином вони можуть бути відновлені, чи відповідає обраний ним спосіб захисту цивільних прав вимогам ст. 16 ЦК України, а визнав за ним право власності на спадкове майно - квартиру, при цьому не дослідив спадкову справу й взагалі не встановив особу спадкодавця, з урахуванням внесених змін у актову запис про смерть.

Судом не було прийнято до уваги, що на час ухвалення оскарженого рішення у провадженні Дзержинського районного суду м. Харкова знаходилася справа за позовом ОСОБА_2 до Харківської міської ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, про зобов`язання вчинити певні дії, про встановлення фактів, що мають юридичне значення. При цьому судом не з`ясована можливість об`єднання справ та розгляду їх в одному провадженні.

Апеляційний суд, переглядаючи справу, на порушення вимог ст. 303, 315 ЦПК України на зазначені порушення уваги не звернув та належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги й не навів в ухвалі обставин, які спростовують такі доводи, й залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин оскаржувані рішення суду не можна визнати законними та обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції

Керуючись ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 липня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 22 червня 2012 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.