Колегія суддів cудової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Дьоміної О.О.,

суддів: Коротуна В.М., Євтушенко О.І., Червинської М.Є., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Комунального підприємства «Міське агентство з приватизації житла», УЖКГ та ПЕК Одеської міської ради, треті особи: Державне підприємство «Одеська залізниця», ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_4, про визнання приватизації квартири частково недійсною, усунення перешкод у користуванні власністю, стягнення моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Одеської області від 14 лютого 2012 року,

У вересні 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_1. ОСОБА_2, яка є власником квартири НОМЕР_2 по вищевказаній адресі під час приватизації своєї квартири включила до складу квартири частину «позаквартирного коридору» загального користування, який розташований на другому поверсі. Відповідачка закрила галерею для проходу, у зв'язку з чим права позивачки щодо користування своєю квартирою були порушені, оскільки після вказаних дій вона не може провести воду, газ та утеплити труби.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 18 травня 2011 року, позов ОСОБА_1 було задоволено частково. Визнано частково недійсним розпорядження № 382 від 01 жовтня 2002 року та свідоцтво про право власності на житло від 01 жовтня 2002 року служби будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд Одеської залізниці, в частині включення приміщення веранди площею 5,1 кв.м. до загальної площі квартири АДРЕСА_2 під час приватизації вказаної квартири на праві спільної часткової власності ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4

Зобов'язано ОСОБА_2 знести перегородку, встановлену в позаквартирному коридорі (галереї) на другому поверсі будинку АДРЕСА_1. В іншій частині позову було відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 14 лютого 2012 року, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено в справі нове рішення, яким у задоволенні позову було відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, апеляційний суд виходив із того, що позов заявлено до КП «Міське агентство з приватизації житла», яке не має жодного відношення до приватизації спірної квартири, а Служба будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд Одеської залізниці, як орган приватизації взагалі не була залучена до участі у справі.

Крім того, до участі у справі в якості третіх осіб було залучено: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проте, вони є співвласниками квартири АДРЕСА_2.

Із матеріалів справи вбачається, що згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 21 квітня 2005 року, виданого УЖКГ Одеської міської ради, квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 у рівних частках. Право власності зареєстровано в КП «ОМБТІтаРОН», згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 10 травня 2005 року за № 1684.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого Одеською залізницею служби будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд від 01 жовтня 2002 року, зареєстрованого за № 2147, квартира АДРЕСА_2 належить ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_7 на праві спільної часткової власності, в рівних частках.

З технічної документації, наданої КП «ОМБТІтаРОН», вбачається, що згідно схеми поетажного плану зазначеного будинку вхід до квартири НОМЕР_1, що належить позивачці, та до квартири НОМЕР_2, що належить відповідачці, здійснюється через позаквартирний коридор загального користування, з якого здійснюється також вхід до інших квартир другого поверху, без визначення окремих приміщень до квартир у поза-квартирному коридорі.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 376 ЦК України господарські та побутові будівлі і споруди, зведені громадянином без встановленого дозволу чи належно затвердженого проекту, або з грубим (істотним) порушенням будівельних норм і правил, є самочинним будівництвом. Особи, які здійснили таке будівництво, не набувають права власності на самочинно побудовані господарські та побутові будівлі і споруди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», суть приватизації державного житлового фонду полягає у відчуженні на користь громадян України, тобто у їх власність, як квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, так і належних до них господарських споруд і допоміжних приміщень (підвалів, сараїв тощо) цього фонду. Допоміжні приміщення згідно із ч. 2 ст. 10 вказаного Закону стають об'єктами права власності співвласників будинку одночасно з приватизацією квартир, що засвідчується свідоцтвом про право власності на квартиру.

У Рішенні Конституційного Суду України № 4-рп/2004 від 02 березня 2004 року (v004p710-04) зазначено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладочки, горища, колясочні тощо) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього (п. 1.1).

Нежилі приміщення в жилому будинку, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин до житлового фонду не входять (ч. 3 ст. 4 ЖК України) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.

Відповідно до ст. 382 ЦК України квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.

Власникам квартири у дво або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщені які розташовані у житловому будинку.

Проте, апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, не встановив які правовідносини склалися між сторонами, яка правова норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин, чи являється спірне приміщення допоміжним та чи порушені діями відповідачів права позивача, а обмежився тільки висновком щодо незалучення однієї зі сторін до участі у справі, тобто фактично не вирішив спір по суті.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначаючи, що служба будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд Одеської залізниці не була залучена до участі у справі, належним чином не перевірив чи є служба будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд Одеської залізниці структурним підрозділом Державного підприємства «Одеська залізниця», яка приймала участь у справі.

Таким чином, апеляційним судом допущені порушення норм процесуального і матеріального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а тому з підстав ч. 3 ст. 338 ЦПК України ухвалене апеляційним судом рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 14 лютого 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.