Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,

Закропивного О.В., Хопти С.Ф.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та за зустрічним позовом публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 березня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 21 грудня 2011 року,

У березні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що при вчиненні виконавчого напису приватним нотаріусом ОСОБА_4 було допущено порушення норм чинного законодавства, а саме: виконавчий напис було вчинено не на підставі документів, що встановлюють безспірну заборгованість, а на підставі кредитного договору № ML-506/003/2007 від 20 листопада 2007 року, який укладений у простій письмовій формі; розрахунок заборгованості наданий ЗАТ «ОТП Банк» не відповідає дійсності та спростовується численними квитанціями про сплату коштів по кредиту; вимога ЗАТ «ОТП Банк» щодо вчинення виконавчого напису встановлює суму його заборгованості за кредитом за період з 20 листопада 2007 року по 29 жовтня 2008 року, але виконавчий напис було вчинено лише 12 грудня 2008 року, тобто зі спливом майже двох місяців, на протязі яких він здійснював погашення заборгованості за кредитом, у зв'язку з чим виконавчий напис вчинено передчасно; у порушення вимог ч. 4 ст. 283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (z0283-04) приватним нотаріусом не була надіслана на його адресу письмова вимога ЗАТ «ОТП Банк» про добровільне усунення порушень зобов'язань; у порушення ст. 3 Декрету КМУ «Про державне мито» нотаріусом було стягнуто 14 380 грн. за вчинення оспорюваного виконавчого напису. Тому просив визнати виконавчий напис від 20 грудня 2008 року, вчинений на іпотечному договорі № РСL-506/003/2007 від 20 листопада 2007 року за № У-480 таким, що не підлягає виконанню.

У серпні 2009 року ПАТ «ОТП Банк» подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором № ML-506/003/2007 від 20 листопада 2007 року в розмірі 261 984 доларів США. 01 центи, що за курсом НБУ на 06 серпня 2009 року становить 2 076 257 грн. 14 коп. та 63 433 грн. 90 коп.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 березня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 21 грудня 2011 року, позов задоволено. Визнано виконавчий напис від 20 грудня 2008 року за № 19869, вчинений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 на іпотечному договорі № PCL-506/003/2007 від 20 листопада 2007 року таким, що не підлягає виконанню. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ «ОТП Банк», посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 та задоволенні зустрічного позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що приватним нотаріусом при вчиненні виконавчого напису не були дотримані вимоги закону. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд посилався на те, що стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором, за наявності рішення суду від 21 грудня 2010 року про звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок заборгованості за кредитним договором, призведе до стягнення у подвійному розмірі за одним і тим же кредитним договором.

З такими висновками судів погодитись не можна, оскільки ці висновки суперечать вимогам закону та не ґрунтуються на матеріалах справи.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

По справі встановлено, що відповідно до кредитного договору від 20 листопада 2007 року ЗАТ «ОТП Банк» (зараз ПАТ «ОТП Банк», далі Банк) надало ОСОБА_3 кредит у сумі 227 151 доларів США 76 центів строком до 20 листопада 2037 року на умовах, визначених цим договором.

У забезпечення виконання умов кредитного договору між сторонами того ж дня був укладений договір іпотеки, за умовами якого предметом іпотеки є квартира під АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_3 на праві приватної власності (а. с. 8-22).

27 червня 2009 року, відповідно до п. 1.9.1.кредитного договору Банком було направлено рекомендованою поштою на адресу ОСОБА_3 письмову досудову вимогу про повне дострокове погашення зобов'язань за цим кредитним договором, яка була ним отримана 30 липня 2009 року, відповідно до якої останній був зобов'язаний протягом 30 календарних днів з дня її отримання, сплатити заборгованість за кредитним договором у повному обсязі (а. с. 134-135).

Станом на 06 серпня 2009 року сума заборгованості ОСОБА_3 перед ПАТ «ОТП Банк» склала 261 984 долари США 01 центи, що за курсом НБУ становить 2 076 257 грн. 14 коп. (а. с. 131).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2010 року, яке набрало законної сили, за позовом ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, позовні вимоги Банку задоволено, звернено стягнення на зазначену квартиру з направленням коштів від її реалізації на погашення боргу за договором кредиту № ML-506/003/2007 від 20 листопада 2007 року (а. с. 298).

Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30 березня 2012 року (v0005740-12) зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599 - 601, 604 - 609 ЦК України .

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.

Наявність виконавчого напису нотаріуса, вчиненого за невиконання кредитного договору, за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання, не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання процентів за користування кредитом і пені, передбачених договором за несвоєчасну сплату кредиту.

У разі звернення кредитодавця до суду після вчинення виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки з вимогою про стягнення кредитної заборгованості суд має з'ясувати питання про виконання виконавчого напису і з урахуванням цього вирішити спір на підставі чинного законодавства та умов кредитного договору.

Проте, суди на вищевказані норми матеріального права уваги не звернули та прийшли до передчасного висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання виконавчого напису від 20 грудня 2008 року недійсним, суд не перевірив, чи були здійснені виконавчі дії на його виконання.

Оскільки у порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України судами не враховані норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановлені та не перевірені обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не проведено розрахунки залишку боргу ОСОБА_3, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 333, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 березня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 21 грудня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.