Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Головуючого Кузнецова В.О.

суддів:Кадєтової О.В., Ізмайлової Т.Л., Наумчука М.І., Остапчука Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про примусове виконання грошового зобов'язання, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Київської області від 28 березня 2012 року,

У жовтні 2011 року ОСОБА_5 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_6 на її користь заборгованість за договором позики в сумі 158370 грн. 17 коп.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 01 січня 2009 року передала відповідачу в якості позики грошові кошти в сумі 5040 євро, 23820 грн. та 1746 доларів США зі строком повернення до 01 січня 2010 року. За користування вказаними коштами відповідач мала сплатити 20% річних. Факт укладення вказаного договору підтверджувався розпискою, підписаного власноручно відповідачем.

Проте відповідач свої зобов'язання за договором позики належним чином не виконує в результаті чого, станом на 2011 рік у нього виникла заборгованість на загальну суму 158370 грн. 17 коп.

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 07 грудня 2011 року позов задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 158 370 (сто п'ятдесят вісім тисяч) триста сімдесят грн. 17 коп. в якості боргу згідно умов розписки.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 судові витрати в розмірі 1583 грн. 70 коп. сплачене державне мито та 30 грн. сплачених коштів за інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 28 березня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 заборгованість за договором позики у сумі 91378 гривень 68 копійок та понесені нею судові витрати у розмірі 450 гривень 87 копійок. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду в частині звільнення від сплати процентів та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення процентів за користування грошовими коштами та ухвалюючи нове, апеляційний суд виходив з того, що їх стягнення не відповідає вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (2664-14) .

Проте, з таким висновком колегія суду погодитись не може.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак, вказаним вимогам рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що 01 січня 2009 року позивач передала відповідачу в якості позики грошові кошти на суму 5040 євро, 23820 грн. та 1746 доларів США зі строком повернення до 01 січня 2010 року та із сплатою 20% річних за користування вказаними коштами, що підтверджується відповідною розпискою, підписаною власноручно відповідачем (а.с.9).

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У відповідності ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З постанови Верховного Суду України від 18 липня 2012 року, прийнятої у порядку Глави 3 ЦПК України (1618-15) щодо перегляду судових рішень Верховним Судом України вбачається що, Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (2664-14) є спеціальним нормативним актом, який регулює відносини спеціальних суб'єктів - учасників ринку фінансових послуг, і не поширюється на всіх інших юридичних і фізичних осіб - суб'єктів договору позики, правовідносини яких регулюються нормами ст. ст. 1046- 1048 ЦК України, у зв'язку з тим що, договір позики як загальна договірна конструкція є підставою для виникнення правовідносин, учасниками яких є будь-які фізичні або юридичні особи, оскільки норми ЦК України (435-15) не містить жодного виключення як щодо суб'єктного складу, так і щодо права на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір яких 1 порядок їх одержання встановлюється договором (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до вимог ст. 360 - 7 ЦПК України (1618-15) рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Київської області від 28 березня 2012 року скасувати, а рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 07 грудня 2011 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.