Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Умнової О.В., Фаловської І.М., Колодійчука В.М., Савченко В.О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - закрите акціонерне товариство «ОТП Банк», про поділ майна подружжя, визнання частково недійсними договорів купівлі-продажу, визнання права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 12 квітня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 14 травня 2012 року,

У листопаді 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з доповненим та уточненим згодом позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, визнання частково недійсними договорів купівлі-продажу, визнання права власності.

Зазначаючи що перебував з відповідачкою у зареєстрованому шлюбі з 23 листопада 2003 року до 5 червня 2007 року. За вказаний період ними за спільні кошти були придбані дві квартири, приміщення магазину, дві земельні ділянки для будівництва жилого будинку та ведення комерційної діяльності, автомобіль марки «MERCEDES-BENZ 310D».

Посилаючись на те, що вони з колишньою дружиною не можуть дійти згоди щодо поділу спільного майна, крім того остання відчужила частину майна без його згоди, ОСОБА_1 просив позов задовольнити у повному обсязі.

Рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 12 квітня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 14 травня 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалені у справі судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення та відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з відсутності спільного майна у ОСОБА_1 та ОСОБА_2, оскільки вони припинили проживати разом та вести сумісне господарство ще до розірвання шлюбу.

Проте повністю погодитися з такими висновками суду не можна.

Судом установлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 23 листопада 2003 року до 5 червня 2007 року.

За договором купівлі-продажу від 3 жовтня 2006 року, ОСОБА_2, за кредитні кошти отримані за договором кредиту, укладеним 3 жовтня 2006 року з відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк», придбала у ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1, яку в подальшому, як офіс-магазин продала ОСОБА_6, який в свою чергу за договором іпотеки від 11 вересня 2008 року передав вказане майно в іпотеку закритому акціонерному товариству «ОТП Банк».

8 червня 2007 року ОСОБА_2 уклала кредитний договір із відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» на суму 100 тис. доларів США строком до 7 червня 2027 року, на споживчі цілі та придбання квартири АДРЕСА_2, яку за договором купівлі-продажу від 8 червня 2007 року придбала у ОСОБА_7 та ОСОБА_8

З 19 грудня 2006 року ОСОБА_2 є власницею автомобіля марки «MERCEDES-BENZ 310D», державний номер НОМЕР_1.

Згідно бази даних державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» за ОСОБА_2 на праві власності зареєстровані три земельні ділянки у селі Вінницькі Хутори Вінницького району, дві з яких передані їй на підставі рішення Вінницько-Хутірської сільської ради, а одна на підставі договору дарування від 11 жовтня 2004 року.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 зазначав, що вказане майно було придбано ними з відповідачкою за час перебування у шлюбі за спільні кошти, а відтак воно є спільним сумісним майном подружжя й підлягає поділу.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч. 1ст. 61 СК України).

Частиною 1 ст. 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно п. п. 22, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 (v0011700-07) «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Суд першої інстанції зазначених роз'яснень Пленуму Верховного Суду України не врахував й на порушення вимог ст. ст. 212- 215 ЦПК України належним чином не перевірив доводів позивача, не встановив та не зазначив у рішенні коли сторони фактично припинили шлюбні стосунки й відповідно до цього не з'ясував дійсного обсягу спільного майна, яке було придбано ними за час спільного проживання та за спільні кошти й яке підлягає поділу між сторонами.

Зазначені обставини мають визначальне значення для правильного вирішення спору.

Апеляційний суд, переглядаючи справу, на порушення вимог ст. 303 ЦПК України на зазначене уваги також не звернув та належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги й залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин оскаржувані рішення суду не можна визнати законними та обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи судам слід врахувати положення рішення Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012 (v017p710-12) у справі за конституційним зверненням приватного підприємства "ІКІО" щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України.

Керуючись ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 12 квітня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 14 травня 2012 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.