Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Макарчука М.А., суддів: Маляренка А.В., Писаної Т.О.,Матвєєвої О.А., Юровської Г.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна, за касаційною скаргою ОСОБА_8 на рішення апеляційного суду Вінницької області від 22 лютого 2012 року,

У жовтні 2008 року ОСОБА_6 звернулася до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 09 лютого 2001 року за договором оренди отримала в комерційне використання земельну ділянку, площею 0,0526 га, на цій ділянці нею була зведена мала архітектурна форма, яка в подальшому на підставі відповідних дозволів була перебудована в торгівельний комплекс та офіс, але оскільки чоловік ОСОБА_7 - відповідач у справі, утримував оригінали документів на будівництво, а тому вона не могла здати приміщення в експлуатацію та зареєструвати своє право власності на нього.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 17 жовтня 2008 року позов задоволено.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 22 лютого 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_8 просить вказане рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції. Зокрема, ОСОБА_8 в доводах касаційної скарги посилається на те, що ухвалою апеляційного суду від 18 січня 2012 року поновлено товариству з обмеженою відповідальністю «Бізнесторгінвест» строк на апеляційне оскарження рішення місцевого суду від 17 жовтня 2008 року без зазначення обставин поважності пропуску такого строку. Крім того, товариством не вказані обставини щодо порушення вказаним рішенням місцевого суду, стороною якого товариство не було, його прав, та не залучено до розгляду в апеляційному провадженні ОСОБА_8, до якого перейшло право власності на частину спірного об'єкта від позивача за період чинності рішення упродовж чотирьох років.

В наданих до суду запереченнях на касаційну скаргу представник товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнесторгінвест» зазначає, що оскаржуване рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи судом не порушені норми ні матеріального, ні процесуального права, а тому це судове рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_8 - відхилити.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із наступних документально підтверджених обставин.

09 лютого 2001 року ОСОБА_6 для комерційного використання строком на 49 років отримала в оренду від Вінницької міської ради земельну ділянку площею 0,0526 га, що розташована за адресою м. Вінниця вул. Воїнів Інтернаціоналістів, що було підтверджено відповідним договором (а.с.17-18), адреса вказаної земельної ділянки розташована по АДРЕСА_1 (а.с. 20).

Відповідно до акту (а.с.21) про готовність малої архітектурної форми до експлуатації від 04 лютого 2004 року, затвердженого рішенням виконкомом Вінницької міської ради від 11 лютого 2004 року, позивач вказаний замовником щодо права на два торгівельних павільйони з літньою площадкою (мала архітектурна форма), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 62,4 кв. м на отриманій в оренду земельній ділянці. Дозволом на виконання будівельних робіт від 22 червня 2005 року №068/А позивачці було надано відповідний дозвіл на спорудження торгівельного комплексу та офісу за вказаною адресою. На замовлення позивачки виготовлено висновок спеціаліста від 17 жовтня 2008 року №201 (а.с. 27) про технічний стан та відповідність будівельно-технічним, протипожежним та санітарним нормам приміщень торгівельно-офісного комплексу.

Наявними у справі матеріалами технічної інвентаризації ВООБТІ (а.с. 29-41) визначені належні позивачці приміщення торгівельно-офісного комплексу.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, керувався тим, що відповідно до ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, перехід і припинення підлягають державній реєстрації, а оскільки паво власності за позивачкою на спірне нерухоме майно не було зареєстроване, відтак відсутні підстави для визнання такого права в судовому порядку.

При цьому суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що позивачка просила визнати за нею право власності на новостворене майно керуючись положеннями ч. 1 ст. 331, ст. 332 та ч. 5 ст. 376 ЦК України, в той час, як положення ст. 182 ЦК України регулюють лише момент набуття права власності на об'єкт, які підлягають реєстрації, а не саме право за наявності спору щодо цього права.

Встановивши, що позивачкою не наведено будь-яких обставин щодо самочинності будівництва торгівельного комплексу та офісу, оскільки наявні докази виділення позивачці земельної ділянки для будівництва, дозволи на будівництво та висновок щодо дотримання будівельних норм і правил, апеляційний суд не обґрунтував, якими доказами спростовано доводи позивачки щодо її права на спірний об'єкт, як замовника будівлі.

Крім того, апеляційний суд беручи до уваги договір № 20/09-001 від 20 вересня 2006 року, укладений на виконання будівельних робіт, не встановив, яким чином цей договір спростовує право позивачки на спірний об'єкт.

Відповідно до договору № 20/09-001 від 20 вересня 2006 року, який апеляційний суд поклав в основу рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, товариство з обмеженою відповідальністю «НБК» взяло на себе зобов'язання субпідрядника по будівництву торговельно-офісного центру у м. Вінниці по вул. Воїнів Інтернаціоналістів без зазначення номеру будинку, замовником якого виступило товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнесторгінвест», яке подало апеляційну скаргу. У зв'язку з наведеним апеляційний суд вважає, що саме апелянт як замовник об'єкту є його власником.

З таким висновком апеляційного суду погодитись не можна, оскільки такого висновку апеляційний суд дійшов у порушення вимог 213-215 ЦПК України (1618-15) .

Так, предметом наявного у матеріалах справи договору № 20/09-001 від 20 вересня 2006 року є будівництво торгівельно-офісного центру по вулиці Воїнів-Інтернаціоналістів у місті Вінниці (без зазначення номеру) з інженерними мережами та благоустроєм земельної ділянки, відповідно до проектно-кошторисної документації.

Сторонами у цьому договорі є: ТОВ «Виробничо-торгівельна фірма «ДЛД» («Генеральний підрядник»), далі сторона-1; ТОВ «Компанія «Бізнесторгінвест» («Замовник»), далі сторона-2; ТОВ «НБК» («Субпідрядник»), далі сторона-3.

Статтею 2 договору № 20/09-001 від 20 вересня 2006 року визначені обов'язки сторін за цим договором. Надані товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнесторгінвест» до апеляційної скарги докази свідчать про виконання субпідрядником будівельних робіт та оплату виконаних робіт замовником.

Відповідно до ч. 1 ст. 292 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційний суд, розглядаючи апеляційну скаргу особи, яка не була стороною у справі, не встановив і не зазначив в судовому рішенні, яке право набуло товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнесторгінвест» та коли, хто та коли це право порушив, не визнає та оспорює, та якими доказами підтверджені зазначені обставини. У зв'язку з цим, апеляційний суд взагалі, в порушення ст. 292 ЦПК України не встановив, яким чином у оскаржуваному рішенні місцевого суду вирішені питання про права та обов'язки товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнесторгінвест».

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення апеляційного суду вказаним вимогам не відповідає.

Таким чином, у зв'язку з порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обстави, що мають значення для правильного вирішення справи, оскаржуване рішення апеляційного суду, відповідно до вимог ч. 3 ст. 338 ЦПК України, підлягає скасуванню з передачею справи до цього ж суду на новий розгляд.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Вінницької області від 22 лютого 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.