Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Макарчука М.А.,

суддів: Мазур Л.М., Маляренка А.В.,

Матвєєвої О.А., Юровської Г.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», про встановлення юридичного факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності на частину спадкового майна, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Нахімовського районного суду м. Севастополя від 10 жовтня 2011 року та рішення апеляційного суду м. Севастополя від 21 лютого 2012 року,

У березні 2011 року ОСОБА_3 звернулась до суду з вищевказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що з вересня 1996 року перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_5, вони проживали подружнім життям, вели спільне господарство. У 2003 року вони придбали у кредит двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, а в 2006 році придбали у кредит автомобіль марки «Шевроле», державний номерний знак НОМЕР_1. Грошові кошти за кредитами виплачувались за спільні кошти, більшу частину яких надавала позивач, оскільки її дохід перевищував дохід ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, після смерті якого ОСОБА_4, яка є спадкоємцем першої черги, не визнає право позивача на частину вищевказаних квартири і автомобіля. Уточнивши позов, ОСОБА_3 просила встановити факт сумісного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 у період з 1996 року до 2010 року, визнати за нею право власності на Ѕ частину вищевказаної квартири та на Ѕ частину грошових коштів у розмірі 24 тис. грн., що були виплачені за придбання вищевказаного автомобіля, стягнувши їх з відповідача.

Рішенням Нахімовського районного суду м. Севастополя від 10 жовтня 2011 року позов ОСОБА_3 задоволено: встановлено факт сумісного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_5 однією сім'єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу у період з 1996 року до 2010 року; визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 та стягнуто з ОСОБА_4 на користь позивачки 24 000 грн. як вартість Ѕ частини грошових коштів, виплачених ОСОБА_3 за придбання автомобіля; вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду м. Севастополя від 21 лютого 2012 року рішення Нахімовського районного суду м. Севастополя від 10 жовтня 2011 року в частині визнання за ОСОБА_3 права власності на Ѕ частину квартири та стягнення Ѕ частини грошових коштів, виплачених за автомобіль скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено частково і визнано за нею право власності на 21/50 частину спірної квартири та на 11/50 частин спірного автомобіля; у іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 порушує питання про скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний визначитись, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції, з яким частково погодився й апеляційний суд, виходив з передбачених ст.74 СК України підстав, вважаючи спірне майно спільною сумісною власністю подружжя. Вирішуючи спір, суди першої й апеляційної інстанцій дійшли висновку про встановлення факту проживання однією сім'єю сторін у період з 1996 року до 2010 року.

Проте, погодитися з такими висновками судів не можна з огляду на наступне.

Так, нормами діючого на той час КпШС України (2006-07) не передбачалося виникнення права спільної сумісної власності чоловіка та жінки, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу.

Відповідно до чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону України «Про власність», ст. 22 КпШС України); майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1 ст. 17, ст. 18, п. 2 ст. 17 Закону України «Про власність»); квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передана при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім'ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»). У інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності при надбанні майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22 грудня 1995 року (v0020700-95) «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності».

Вирішуючи справу, суд першої інстанції на зазначені норми закону уваги не звернув, доводів заперечень на позов (а.с.192-193, 211-213) не перевірив, чим допустив порушення норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний суд у порушення положень ст.ст. 213- 215, 316 ЦПК України на зазначені норми закону також уваги не звернув, доводів апеляційної скарги не перевірив (а.с.230-236), належним чином не визначився з характером спірних правовідносин та нормою права, що підлягає застосуванню.

За таких обставин рішення апеляційного суду не може вважатися законним й обґрунтованим, воно підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до апеляційного суду.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду рішення м. Севастополя від 21 лютого 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до апеляційного суду.

Ухвала оскарженню не підлягає.