Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Макарчука М.А.,

суддів: Мазур Л.М., Маляренка А.В.,

Матвєєвої О.А., Юровської Г.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Броварської міської ради Київської області про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю, за касаційною скаргою Броварської міської ради Київської області на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 грудня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 13 березня 2012 року,

У травні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 24 червня 1998 року ОСОБА_4, який проживав однією сім'єю без реєстрації шлюбу разом з його матір'ю, ОСОБА_5, подарував позивачу однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, у зв'язку з чим позивач 7 липня 1998 року у Броварському бюро технічної інвентаризації зареєстрував право власності. У березні 2000 року ОСОБА_5 і ОСОБА_4 припинили фактичні шлюбні відносини, після чого останній звернувся до суду з позовом про визнання договору дарування вищевказаної квартири недійсним та виселення ОСОБА_3 із цієї квартири. Так, рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 квітня 2001 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 22 травня 2001 року, позов ОСОБА_4 задоволено. У встановленому законом порядку ОСОБА_4 право власності на квартиру не зареєстрував, а ІНФОРМАЦІЯ_1 він помер. Оскільки з часу отримання в дар від ОСОБА_4 зазначеної вище квартири, позивач постійно в ній проживав, то просив суд визнати право власності на квартиру за набувальною давністю.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 грудня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 13 березня 2012 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі Броварська міська рада Київської області просить скасувати судові рішення першої й апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що оскільки з 1998 року і до цього часу позивач постійно проживає у спірній квартирі, добросовісно, відкрито і безперервно нею користується, сплачує комунальні послуги, що підтверджується актами обстеження житлово-побутових умов (а.с.61-63), квитанціями про оплату комунальних послуг (а.с.25-47, 98-111), показаннями свідків ОСОБА_6 і ОСОБА_7, які проживають по-сусідству (а.с.121-122), то в силу ст. 344 ЦК України ОСОБА_3 набув право власності на це майно за набувальною давністю.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з доведеності позову та наявності передбачених ст. 344 ЦК України підстав для визнання за позивачем права власності на квартиру за набувальною давністю, оскільки: після ухвалення судових рішень у справі про визнання договору дарування квартири недійсним, позивач продовжував в ній проживати; рішення суду про виселення не виконане; після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 позивач добросовісно заволодів спірною квартирою, продовжує відкрито та безперервно користуватись квартирою до цього часу, тобто більше десяти років.

Проте, погодитися з такими висновками судів не можна з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний визначитись, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Статтею 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 та ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 статті 344 ЦК України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом (435-15) .

Судами встановлено, що відповідно до договору дарування від 24 червня 1998 року ОСОБА_4 подарував, а ОСОБА_3 прийняв у дар однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а.с.9).

7 липня 1998 року ОСОБА_3 у Броварському бюро технічної інвентаризації зареєстрував право власності.

За позовом ОСОБА_4 рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 квітня 2001 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 22 травня 2001 року, постановленою як судом касаційної інстанції, вищевказаний договір визнано недійсним, крім того, суд ухвалив виселити ОСОБА_3 із зазначеної квартири (а.с.10-24).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, спадкоємці після його смерті відсутні, спадкова справа не відкривалась (а.с.79).

За повідомленням комунального підприємства Броварської міської ради Київської області «Броварське бюро технічної інвентаризації» №827 від 5 листопада 2011 року станом на 1998 року і до цього часу право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за позивачем (а.с.80-81).

Зміст статті 344 ЦК України передбачає добросовісне заволодіння чужим майном, тобто, особа не знала і могла знати, що володіє чужим майном незаконно.

Так, задовольняючи позов, суд першої інстанції не звернули уваги на ту обставину, що позивач ОСОБА_3 з 2001 року - з часу ухвалення судових рішень у справі про визнання договору дарування недійсним та виселення, позивач знав, що володіє спірною квартирою незаконно.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, не мотивував свій висновок щодо безпідставності доводів апеляційної скарги Броварської міської ради Київської області про те, що позивач заволодів спірною квартирою шляхом обману, тобто не добросовісно, як того вимагають положення статті 344 ЦК України.

У порушення вимог ст.ст. 213- 215, 316 ЦПК України суди першої й апеляційної інстанцій на вищевказане уваги не звернули, доводів заперечень на позов (а.с.69) та апеляційної скарги (а.с.148-151) у достатньому обсязі не перевірили, чим допустили порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин судові рішення першої й апеляційної інстанцій не можуть вважатися законними й обґрунтованими та підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції за правилами статті 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу Броварської міської ради Київської області задовольнити частково.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 грудня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 13 березня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.