Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Макарчука М.А.,

суддів: Мазур Л.М., Нагорняка В.А., Писаної Т.О., Юровської Г.В.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокурора

м. Євпаторії Автономної Республіки Крим в інтересах держави до Євпаторійської міської ради Автономної Республіки Крим, ОСОБА_4 про визнання недійсним рішення та державного акта,

за касаційною скаргою Заступника прокурора Автономної Республіки Крим на рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 грудня 2013 року,

Прокурор м. Євпаторії звернувся до суду з позовом в інтересах держави до Євпаторійської міської ради, ОСОБА_4 про визнання недійсним рішення та державного акта. Вказав, що відповідач на підставі договору дарування від 28 вересня 2006 року, є власником будинку АДРЕСА_1. Об'єкт нерухомого майна був розташований на неприватизованій земельній ділянці площею 732 кв. м. Рішенням Євпаторійської міської ради від 14 грудня 2006 року № 5-9/37 ОСОБА_4 у власність передано земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд. На підставі даного рішення відповідачу 23 січня 2007 року видано державний акт серії ЯД № 57830 на право власності на земельну ділянку площею 0,0732 га за зазначеною адресою з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Грошова оцінка земельної ділянки станом на 16 листопада 2006 року складала 247 430 грн. 64 коп. Згідно з висновком технічної документації щодо передачі у власність земельної ділянки, виданим 16 листопада 2006 року. Євпаторійським міським управлінням земельних ресурсів за № 723/06, уся земельна ділянка площею 0,0732 га входить у першу зону санітарної охорони курорту. Режим використання земельною ділянкою визначено відповідно з вимогами першої зони санітарної охорони курорту. Перша зона (зона суворого режиму), згідно зі ст. 31 Закону України "Про курорти" охоплює місця виходу на поверхню мінеральних вод, території на яких розташовані родовища лікувальних грязей, пляжі, а також прибережну смугу моря і прилеглу до пляжів територію шириною не менш як 100 метрів. Зони санітарної охорони згідно з ч. ч. 1, 2 статті 113 Земельного кодексу України, створюються навколо об'єктів, де є підземні та відкрити джерела водопостачання, водозабірні та водоочисні споруди, водоводи, об'єкти оздоровчого призначення та інші для їх санітарно-епідеміологічної захищеності. Про порушення інтересів держави прокурору міста стало відомо у червні 2013 року, під час відповідної перевірки.

З цих підстав просив визнати недійсними рішення Євпаторійської міської ради від 14 грудня 2006 року № 5-9/37 та державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0732 га.

Рішенням Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 03 жовтня 2013 року позовні вимоги прокурора задоволено.

Визнано недійсним рішення Євпаторійської міської ради від 14 грудня 2006 року № 5-9/37 "Про передачу у власність ОСОБА_4 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд".

Визнано недійсним виданий ОСОБА_4 державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0732 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, серії ЯД № 578030, Євпаторійським міським управлінням земельних ресурсів 23 січня 2007 року та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 4856.

Додатковим рішенням Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 07 жовтня 2013 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір у розмірі 229 грн. 40 коп.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 грудня 2013 року рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 07 жовтня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі Заступник прокурора Автономної Республіки Крим просить рішення апеляційного суду Автономної Республіки Крим від

17 грудня 2013 року скасувати, а рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 03 жовтня 2013 року залишити без змін, посилаючись на порушення цим судом норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд вважав, що доводи відповідача, що спірна земельна ділянка за рішенням Євпаторійської міської ради була передана ОСОБА_4 не під будівництво, а під наявний об'єкт нерухомості, що належить йому на праві власності, не має правового значення.

Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд вважав, що не встановлення меж

100-метрової санітарної зони в натурі свідчить про те, що спірна земельна ділянка, на якій ще з 1914 року знаходиться будинок, не належить до земель прибережної захисної смуги, а тому її передача відповідачу у приватну власність для будівництва є законною.

Проте погодитися з таким висновком апеляційного суду не можна.

За змістом статей 60, 61 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ) та статей 88, 89 Водного кодексу України (далі - ВК України) прибережні захисні смуги встановлюються з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення й засмічення та збереження їх водності. На цих смугах, як природоохоронних територіях, з вищезазначеною метою встановлюється режим обмеженої господарської діяльності із забороною:

а) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництва та городництва;

б) зберігання та застосування пестицидів і добрив;

в) влаштування літніх таборів для худоби;

г) будівництва будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;

ґ) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо;

д) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки.

Відповідно до частини п'ятої статті 87 ВК України зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами.

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 87 ВК України).

Згідно з пунктами 1, 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 (486-96-п) (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок) розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. Проекти цих зон розробляються на замовлення фізичних та юридичних осіб, узгоджуються з власниками землі, землекористувачами, Мінприроди, Держводагентством та територіальними органами Держземагентства, а на території Автономної Республіки Крим - з органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань екології та природних ресурсів, водного господарства таземельних ресурсів і затверджуються відповідними місцевими органами виконавчої влади або виконавчими комітетами рад.

За змістом пунктів 4, 5 Порядку проекти водоохоронних зон розробляються на замовлення органів водного господарства та інших спеціально уповноважених органів, узгоджуються з органами Мінекоресурсів, Держводгоспу, Держкомзему, власниками землі, землекористувачами і затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади та виконавчими комітетами Рад.

Пунктом 10 Порядку передбачено, що на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови.

Виконавчі комітети місцевих Рад зобов'язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях (частина сьома статті 87 ВК України).

Отже, фактичні розміри і межі прибережних захисних смуг існують не в силу їх законодавчого закріплення, а для визначення, встановлення та закріплення меж прибережної захисної смуги, та як наслідок віднесення цієї території до земель водного фонду. Законодавством України передбачено відповідний порядок, який полягає у розробці відповідного проекту та виділення на його підставі земель водоохоронних зон та прибережних захисних смуг.

Віднесення спірних земельних ділянок до земель прибережної захисної смуги та категорії земель водного фонду без відповідних доказів, що підтверджували б існування таких обставин, є порушенням ст. 60 ЦПК України.

Апеляційним судом встановлено, що відповідач є власником житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 28 вересня 2006 року, укладеного з дарувальником ОСОБА_5, посвідченим приватним нотаріусом

ОСОБА_6 та зареєстрованим у реєстрі за № 3497. Право власності за ним зареєстровано КРП "БРТІ м. Євпаторії" 3 жовтня 2006 року, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Рішенням від 14 грудня 2006 року № 5-9/37 Євпаторійська міська рада передала у власність ОСОБА_4 земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Судом також встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться за 25-27 метрів від урізу води Чорного моря.

Встановивши такі обставини, апеляційний суд вважав, що відповідач набув право на спірну земельну ділянку у зв'язку із набуттям права власності на будинок, але при цьому не вказав, яке саме (право власності чи право володіння та користування), і не встановив правових підстав набуття права власності (приватизація земельної ділянки, яка перебувала у користуванні, чи її надання у власність з інших підстав).

Крім того, апеляційним судом встановлено, що звернення прокурора до суду із зазначеним позовом зроблено після закінчення строків позовної давності. Разом з тим апеляційним судом не вказано, яке правове значення має зазначений факт, оскільки відмова у позові з підстав закінчення строків позовної давності може мати місце у випадку, якщо позовні вимоги є обґрунтованими.

Встановлені обставини свідчать про те, що апеляційний суд не визначився із предметом судового спору та обставинами, які підлягають доказуванню у цій справі, і не зробив правових висновків щодо законності та обґрунтованості позовних вимог.

З цих підстав рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Заступника прокурора Автономної Республіки Крим задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 грудня 2013 року скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.