Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,

Хопти С.Ф., Червинської М.Є.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до відкритого акціонерного товариства «Бурова компанія «Букрос» (далі - ВАТ «Бурова компанія «Букрос») про зміну формулювання причин звільнення, стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та вихідної допомоги за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 26 грудня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 9 лютого 2012 року,

У вересні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 24 листопада 2008 року працював начальником бурової № 201 Сорочинської площі ВАТ «Бурова компанія «Букрос» та 1 вересня 2009 року був звільнений за власним бажанням у зв'язку з невиплатою йому заробітної плати більше трьох місяців. Оскільки відповідачем не було проведено повний розрахунок при звільненні та звільнення з роботи не відбулося відповідно поданої заяви, позивач, уточнивши позовні вимоги, просив: зобов'язати відповідача змінити формулювання причин його звільнення у трудовій книжці у відповідності до поданої заяви; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому не донараховану заробітну плату у сумі 1 812 грн. 66 коп.; зобов'язати відповідача повернути йому безпідставно відраховані з його заробітної плати кошти у сумі 1 083 грн. 29 коп.; стягнути з відповідача невиплачену безспірну суму при звільненні у розмірі 8095 грн. 08 коп.; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому заробітну плату за серпень та вересень 2009 року по день його звільнення - 23 вересня 2009 року; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку у розмірі 7 919 грн. 10 коп.; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію за затримку розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а також 1 500 грн. для відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 26 грудня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 9 лютого 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_3 у день звільнення не працював і з вимогою виплатити йому заробітну плату звернувся листом від 27 листопада 2009 року. Відповідач 2 грудня 2009 року провів повний розрахунок з позивачем у розмірі 4 451 грн. 19 коп. в порядку і строки, передбачені КЗпП України (322-08) . Крім того, ОСОБА_3 пропустив встановлений ст. 233 КЗпП України трьохмісячний строк звернення до суду за вирішенням трудового спору.

Проте повністю погодитись з таким висновком судів не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що з 24 листопада 2008 року ОСОБА_3 працював начальником бурової № 201 Сорочинської площі ВАТ «Бурова компанія «Букрос» та згідно наказу № 76 від 17 вересня 2009 року був звільнений за власним бажанням (а.с. 65).

2 грудня 2009 року з ним проведено розрахунок при звільненні та виплачена заробітна плата за травень-липень 2009 року у розмірі 4 451 грн. 19 коп. (а.с. 72).

Відповідно до ч. 1 ст. 233, ст. 234 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. У разі пропуску з поважних причин цього строку суд може поновити цей строк.

У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року (v0009700-92) № 6 (із змінами) «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз'яснено, якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Проте оскільки при пропуску місячного і тримісячного строків у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску строку, а й усі обставини справи, права та обов'язки сторін.

Таким чином, відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Зазначених положень закону районний суд не врахував та відмовив у задоволенні позову і за безпідставністю позовних вимог, і через пропуск без поважних причин строку звернення до суду, тим самим фактично визнавши позов обґрунтованим.

Крім того, в обґрунтування позовних вимог позивач посилався на лист територіальної державної інспекції праці у Полтавській області, згідно якого на підприємстві виявлені порушення трудового законодавства - щодо оплати праці ОСОБА_3 в надурочний час, обмеження розміру відрахувань із заробітної плати тощо (а.с. 19, 88).

Постановою Київського районного суду м. Полтави від 23 листопада 2009 рок керівника підприємства визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 41 КпАП України, за порушення трудового законодавства, в тому числі, за порушення, на які посилався позивач (а.с. 262).

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням, зокрема, у адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Апеляційний суд у порушення ст. ст. 303, 304, 315 ЦПК України відхиляючи апеляційну скаргу, обмежився лише коротким висновком про те, що висновки суду відповідають дійсним обставинам справи, вимогам закону, і зазначив, що зазначені в апеляційній скарзі обставини не випливають з матеріалів справи й суд дав їм належну оцінку.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повністю не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 26 грудня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 9 лютого 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.