6-11280св12 Про витребування майна із чужого незаконного володіння - 12.09.2012 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про витребування майна із чужого незаконного володіння, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання правочину удаваним, визнання його договором купівлі-продажу та визнання права власності за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Чернігівської області від 16 лютого 2012 року,

У жовтні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що йому на праві власності належить автомобіль «ВАЗ 21099», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1. 27 лютого 2008 року він видав ОСОБА_4 довіреність на право керування цим автомобілем, а у грудні цього ж року - припинив її дію. Неодноразові звернення про повернення автомобіля залишені без належного реагування, відповідач незаконно утримує його автомобіль. У зв'язку із цим позивач з урахуванням уточнених позовних вимог просив витребувати у ОСОБА_4 та передати йому автомобіль «ВАЗ 21099», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, і технічний паспорт на нього.

У грудні 2011 року ОСОБА_4 пред'явив до ОСОБА_3 зустрічний позов, в якому просив: визнати довіреність, видану 27 лютого 2008 року ОСОБА_3 на право розпорядження автомобілем «ВАЗ 21099», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, удаваним правочином та визнати його договором купівлі-продажу; визнати за ним право власності на цей транспортний засіб. Вимоги мотивував тим, що спірний автомобіль ним придбано у відповідача за договірною ціною, проте договір купівлі-продажу не укладався у зв'язку із значними витратами на перереєстрацію автомобіля.

Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 28 грудня 2011 року позов ОСОБА_3 задоволено: витребувано шляхом вилучення у ОСОБА_4 автомобіль ВАЗ 21099, номерний знак НОМЕР_1 та передано його ОСОБА_3; витребувано у ОСОБА_4 технічний паспорт на автомобіль ВАЗ 21099, номерний знак НОМЕР_1 та передано його ОСОБА_3; вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 16 лютого 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено; зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково: визнано видачу ОСОБА_3 27 лютого 2008 року довіреності на ім'я ОСОБА_4 на право продажу автомобіля ВАЗ 21099, номерний знак НОМЕР_1 удаваним правочином; визнано, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 27 лютого 2008 року фактично укладено договір купівлі-продажу автомобіля, згідно якого ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_4 купив автомобіль ВАЗ 21099, номерний знак НОМЕР_1 за ціною 29 тис. грн. з умовою розстрочення сплати вартості придбаного автомобіля на строк один рік від дня продажу. У задоволенні інших вимог ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами виникло правовідношення - представництво за довіреністю, в якому ОСОБА_4 мав право користуватися та розпорядитись від імені ОСОБА_3 належним йому автомобілем, яке не було реалізоване. Вказане правовідношення було припинено у зв'язку зі скасуванням довіреності ОСОБА_3 Оскільки останній скасував довіреність, то подальше утримання ОСОБА_4 автомобіля стало незаконним.

Скасовуючи рішення суду та ухвалюючи нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено, а зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково, апеляційний суд виходив із того, що в даних правовідносинах воля сторін була спрямована не на вчинення договору доручення та видачу ОСОБА_3 довіреності ОСОБА_4 для продажу автомобіля, а на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені вищенаведеним правочином, оскільки фактично сторонами було вчинено договір купівлі-продажу спірного автомобіля.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна з наступних підстав.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Частиною 1 ст. 328 ЦК України передбачено, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно ч. 1 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво, яке грунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю (ч. 1 ст. 244 ЦК України), яке припиняється, в тому числі, у разі скасування довіреності особою, яка її видала (п. 2 ч. 1 ст. 248 ЦК України).

Судом установлено, що 27 лютого 2008 року ОСОБА_3 видав довіреність, згідно якої уповноважив ОСОБА_4 продати за ціну і на умовах на свій розсуд належний йому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, виданого 11 вересня 2007 року РЕГ 1 МРЕВ ДАІ м. Чернігова, автомобіль «ВАЗ 21099», 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1. Довіреність видана строком на п'ять років (а.с. 25).

26 грудня 2008 року ОСОБА_3 припинив дію довіреності (а.с. 8).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 399, ст. 400 ЦК України право володіння припиняється у разі витребування майна від володільця власником майна або іншою особою. Недобросовісний володілець зобов'язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.

За таких обставин, після скасування довіреності ОСОБА_3 на його вимогу ОСОБА_4 зобов'язаний був повернути автмообіль.

У справах за позовом про визнання права власності на автомобіль із підстав придбання його за договором купівлі-продажу суд може задовольнити такий позов у тому разі, коли встановить, що сторонами були додержані правила ЦК України (435-15) щодо укладення договору купівлі-продажу такого майна. Зокрема його змісту і наявні умови виникнення права власності за договором. Сама по собі довіреність на право користування та розпорядження майном не свідчить про укладення сторонами договору купівлі-продажу автомобіля.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_4 не набув права власності на спірний автомобіль; право володіння на нього припинено, а тому він зобов'язаний повернути його, як і свідоцтво про реєстрацію (технічний паспорт) власнику. Рішення суду відповідає вимогам ст. 212 ЦПК України.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Чернігівської області від 16 лютого 2012 року скасувати, рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 28 грудня 2011 року залишити без змін.