Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К.,

Умнової О.В., Фаловська І.М.

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелторі Плюс" про визнання права власності на нежитлові приміщення за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелторі Плюс" на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 жовтня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 28 листопада 2013 року,

У серпні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 10 серпня 2008 року уклав із товариством з обмеженою відповідальністю "Ріелторі Плюс" (далі - ТОВ "Ріелторі Плюс") договір про фінансування будівництва частини торговельного центру по АДРЕСА_1. На виконання умов цього договору він сплатив 400 тис. грн., проте товариство після підписання акта прийому-передачі об'єкта фінансування оформило право власності на нежитлові приміщення за собою, чим порушило умови договору та його право власності. Враховуючи викладене та з урахуванням уточнень позовних вимог, позивач на підставі ст. 392 ЦК України просив визнати за ним право власності на зазначені нежитлові приміщення та припинити право власності відповідача на ці приміщення.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 27 жовтня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 28 листопада 2013 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на нежитлові приміщення: АДРЕСА_1 Припинено право власності ТОВ "Ріелторі плюс" на зазначені нежитлові приміщення.

У касаційній скарзі ТОВ "Ріелторі плюс" просить скасувати судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивач сплатив відповідачеві повну вартість фінансування будівництва нежитлових приміщень, тому у нього виникло право власності на них після завершення будівництва, у зв'язку з чим припинено право власності на ці приміщення ТОВ "Ріелторі плюс".

Апеляційний суд погодився із мотивами і висновками рішення суду першої інстанції, вказавши при цьому про визнання відповідачем позову, що є підставою для задоволення позову відповідно до ч. 4 ст. 174 ЦПК України.

Проте повністю погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Вказаним вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.

Судами встановлено, що 10 серпня 2008 року ОСОБА_3 уклав із ТОВ "Ріелторі Плюс" договір фінансування будівництва частини торговельного центру по АДРЕСА_1.

Відповідно до п. 2.4 цього договору, майнові права на об'єкт фінансування виникають у позивача за умови сплати ним 100 відсотків загальної площі об'єкта фінансування на умовах даного договору.

На виконання умов договору він сплатив 400 тис. грн.

Пунктом 9.2 договору визначено, що ТОВ "Ріелторі Плюс" вважається таким, що виконало свої зобов'язання за даним договором, з моменту підписання ОСОБА_3 акта приймання-передання об'єкта фінансування. Сторони обов'язково підписують такий акт приймання-передання фінансування, за яким ОСОБА_3 передаються документи, що будуть використовуватися ним при оформленні права власності на об'єкт фінансування.

Відповідно до п. п. 10.1, 10.2 договору ОСОБА_3 самостійно та за свій рахунок за сприянням ТОВ "Ріелторі Плюс" здійснює оформлення права власності на об'єкт фінансування. Він набуває право власності на об'єкт фінансування з моменту державної реєстрації права власності.

15 вересня 2008 року сторони підписали акт прийому-передачі об'єкта фінансування, відповідно до якого відповідач передав позивачеві нежитлові приміщення у торгівельному центрі по АДРЕСА_1, загальною площею 102,4 кв. м.

Рішенням виконавчого комітету Бучанської міської ради Київської області від 28 серпня 2008 року "Про затвердження акта державної приймальної комісії про прийняття до експлуатації закінченого будівництвом торгівельного центру в АДРЕСА_1 затверджено акт прийняття вказаного торговельного центру, загальною площею 9 328,3 кв. м, до експлуатації та доручено КП КОР "Ірпінське БТІ" оформити та видати свідоцтво про право власності на згаданий торговельний центр на ТОВ "Ріелторі Плюс".

Рішенням виконавчого комітету Бучанської міської ради Київської області від 18 листопада 2008 року "Про оформлення права власності за інвесторами торговельного центру по АДРЕСА_1 нежитлові приміщення, розташовані на другому поверсі торговельного центру, виділені в окремий об'єкт права власності.

Частиною 1 ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (ч. 2 ст. 331 ЦК України).

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Апеляційний суд у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України належним чином не визначився з характером спірних правовідносин, не дав належної оцінки наявним у справі доказам та умовам договору, зокрема, положенням п. 10, яким передбачено порядок набуття права власності на об'єкт будівництва, а також рішенню виконавчого комітету Бучанської міської ради Київської області від 18 листопада 2008 року, за яким позивач мав оформити право власності на спірне майно.

Крім того, суд апеляційної інстанції не перевірив, чи є обраний позивачем спосіб захисту порушеного права належним в розумінні ст. 16 ЦК України. Так, визнаючи за позивачем право власності на спірні об'єкти нерухомості з урахуванням положень ст. 392 ЦК України, апеляційний суд не звернув уваги, що з цих підстав не можна набути право власності на новостворену річ, не навів жодного обґрунтування, чи є спір між сторонами з урахуванням наявності вказаного рішення виконавчого комітету Бучанської міської ради Київської області від 18 листопада 2008 року та виконання відповідачем умов договору.

Посилання суду апеляційної інстанції на вимоги ч. 4 ст. 174 ЦПК України безпідставні, так як вони застосовуються виключно у разі, якщо визнання позову відповідачем не суперечить закону.

Апеляційний суд не врахував, що неоформлення позивачем права власності в установленому порядку не є підставою для визнання права власності за ним з підстав, передбачених ст. 392 ЦК України у судовому порядку. Крім того, суд послався на положення ст. 328 ЦК України, яка передбачає наведення підстав набуття права власності, проте такі підстави не наведені.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлені, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. ст. 212- 214, 303 ЦПК України щодо оцінки доказів та законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для її скасування.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелторі Плюс" задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Київської області від 28 листопада 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.