Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Сімоненко В.М.,

суддів: Амеліна В.І., Гончара В.П.,

Нагорняка В.А., Олійник А.С.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Київської області від 14 лютого 2012 року,

У серпні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив стягнути з ОСОБА_4 23 910 грн. боргу за договором позики та 41 842, 50 грн. процентів, а всього - 65 752, 50 грн.

Свої вимоги мотивував тим, що 21 жовтня 2010 року позичив відповідачу кошти у розмірі 3000 доларів США на один місяць під 15% щомісяця, але відповідач відмовляється добровільно повернути борг за договором позики.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 2 грудня 2011 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 10 338 грн. заборгованості за договором позики та 5000 грн. процентів, а всього - 15 338 грн.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 14 лютого 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 10 338 грн. заборгованості за договором позики та 23 713, 80 грн. процентів, а всього - 34 051, 80 грн.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами відмовити.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що стягненню підлягає залишок несплачених коштів основного боргу та проценти, проте розмір розрахованих позивачем процентів значно перевищує розмір збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язання, та підлягає зменшенню відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що ч. 3 ст. 551 ЦК України надає суду право зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), а не проценти за користування коштами. Апеляційний суд стягнув з відповідача на користь позивача проценти за користування грошовими коштами за періоди: з 22 жовтня 2010 року до 20 грудня 2010 року, з 20 грудня 2010 року до 20 жовтня 2011 року, з 20 жовтня 2011 року до 11 листопада 2011 року, не мотивувавши свого висновку та не зазначивши норму матеріального права, якою керувався суд, стягуючи проценти за користування коштами за вказані періоди.

Із таким висновком суду апеляційної інстанції повністю погодитись не можна з огляду на таке.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У випадку неповернення (несвоєчасного повернення) суми позики у визначений сторонами строк кредитор може вимагати застосування наслідків, встановлених ч. 1 ст. 1050 ЦК України.

Судами встановлено, що 21 жовтня 2010 року між сторонами укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_3 передав ОСОБА_4 3000 доларів США на один місяць зі сплатою 15% щомісячно.

17 та 20 грудня 2010 року ОСОБА_4 перерахував ОСОБА_3 через банківську установу 5586 грн. та 7986 грн. відповідно.

Як вбачається із змісту розписки, сторони визначили строк дії договору позики, тому право на одержання процентів за договором у кредитора існує до закінчення такого строку.

Обчислюючи розмір процентів за користування коштами, апеляційний суд не врахував, що визначена у розписці від 21 жовтня 2010 року процентна ставка у розмірі 15% щомісяця була чинною лише до 21 листопада 2010 року

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом

Задовольняючи позов у частині стягнення процентів за розпискою від 21 жовтня 2010 року, поза увагою апеляційного суду залишилися положення ст. ст. 625, 1048 ЦК України, відповідно до яких позикодавець має право на одержання процентів від суми позики лише протягом строку дії договору, а після його закінчення, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання, застосовуються положення ст. 625 ЦК України.

У порушення вимог ст. ст. 214, 303, 316 ЦПК України апеляційний суд належним чином доводів апеляційної скарги не перевірив, не встановив строк прострочення відповідачем виконання та неправильно застосував норми матеріального права.

Відповідно до вимог ст. 355 ЦПК України, суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

З огляду на те, що допущені порушення норм матеріального та процесуального права судом апеляційної інстанції унеможливили встановлення фактичних обставин справи, ухвалене рішення апеляційним судом необхідно скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до ст. 338 ЦПК України.

Керуючись статтями 335, 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Київської області від 14 лютого 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.