Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,

Хопти С.Ф., Червинської М.Є.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - відділ державної виконавчої служби Покровського районного управління юстиції Дніпропетровської області (далі - ВДВС Покровського РУЮ Дніпропетровської області), про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 9 листопада 2011 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2012 року,

У серпні 2011 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що рішенням Великоновоселківського районного суду Донецької області від 15 жовтня 2007 року з ОСОБА_4 стягнуто аліменти у розмірі ј частини всіх видів заробітку (доходів) на її користь на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, до його повноліття. Відповідач від виконання своїх обов'язків по сплаті аліментів ухиляється, станом на 13 березня 2011 року має заборгованість по їх сплаті у сумі 5 331 грн. 07 коп. У зв'язку із цим позивачка просила стягнути з відповідача на її користь неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання сина у розмірі 10 273 грн. 08 коп.

Рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 9 листопада 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2012 року, позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 неустойку за прострочення сплати аліментів у розмірі 1 тис. грн.; вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, виходив із того, що згідно розрахунку заборгованості по аліментам, зробленого державним виконавцем ВДВС Покровського РУЮ Дніпропетровської області заборгованість ОСОБА_4 по аліментам станом на 12 березня 2011 року становить 5 331 грн. 07 коп.; розмір неустойки, з розрахунку позивачки, становить 10 273 грн. 08 коп.; відповідач на утриманні має малолітню дитину, також виховує дитину дружини від першого шлюбу, відтак на підставі ч. 2 ст. 196 СК України до стягнення підлягає 1 тис. грн. неустойки.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд обмежився лише узагальнюючими висновками про те, що доводи ОСОБА_3 щодо невідповідності висновків суду дійсним обставинам справи не можуть бути прийняті до уваги.

Проте повністю з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна з наступних підстав.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 28 квітня 2001 року по 7 серпня 2003 року, від якого мають сина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Великоновоселківського районного суду Донецької області від 15 жовтня 2007 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь позивачки аліменти у розмірі ј частини всіх видів заробітку (доходів) щомісячно, але не менше 30% від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, починаючи з 16 серпня 2007 року і до повноліття дитини.

Згідно розрахунку державного виконавця ВДВС Покровського РУЮ Дніпропетровської області заборгованість ОСОБА_4 по аліментам станом на 12 березня 2011 року становить 5 331 грн. 07 коп.

Ухвалюючи рішення, за яким розмір неустойки зменшено на підставі ч. 2 ст. 196 СК України, суд першої інстанції взяв за основу розрахунок, вчинений позивачкою.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України апеляційний суд під час розгляду справи в апеляційному порядку перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції визначено в ст. 315 ЦПК України, в якій, зокрема, зазначаються: узагальнені доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини; мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, положення закону, яким він керувався; у разі відхилення апеляційної скарги зазначаються мотиви її відхилення.

Таким чином, у судовому рішення апеляційний суд зобов'язаний дати відповіді на всі доводи апеляційної скарги, оскільки інакше буде порушено вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як мотивування судового рішення судом, який має право за певних обставин на дослідження нових доказів та переоцінку доказів.

Проте апеляційний суд у порушення вимог ст.ст. 212- 214, 315 ЦПК України належним чином не перевірив як доводів апеляційної скарги, так і законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції; не навів мотивів ухваленого ним судового рішення та обставин, які б спростовували доводи скарги, зокрема, про вину відповідача і про розрахунок неустойки.

Відповідно до п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 (v0003700-06) «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України (2947-14) при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» передбачена ст. 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення аліментів.

Так, погоджуючись з рішенням районного суду, який взяв за основу розрахунок, здійснений позивачкою (а.с. 19), апеляційний суд не звернув уваги на те, що вона обчислила неустойку за кожний місяць прострочення і приплюсувала всі суми, тоді як згідно ч. ч. 1, 2 ст. 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Таким чином, виходячи зі змісту ст. 196 СК України, суд відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України повинен встановити факт заборгованості за аліментами й наявність чи відсутність вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, у її виникненні та залежно від цього вирішити питання про наявність чи відсутність у одержувача аліментів права на стягнення неустойки.

Крім того, лише правильно встановивши розмір неустойки, можна вирішувати питання про її зменшення, але апеляційний суд в ухвалі не навів мотивів такого зменшення.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.