Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,

Хопти С.Ф., Червинської М.Є.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах», публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення страхового відшкодування за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2011 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2012 року,

У червні 2010 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 17 січня 2007 року між нею та публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») укладено кредитний договір, за яким їй надано кредит у розмірі 15 тис. доларів США на строк до 17 січня 2012 року з метою купівлі автомобіля. Відповідно до договору страхування наземного транспорту, укладеного 17 січня 2010 року з приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Інгосстрах» (далі - ПрАТ «СК «Інгосстрах»), вигодонабувачем є банк. 19 січня 2010 року за участю застрахованого автомобіля «БМВ 523», державний номерний знак НОМЕР_1, сталася дорожньо-транспортна пригода, яка була визнана страховим випадком, внаслідок чого страхова компанія перерахувала банку 31 156 грн. 84 коп. на погашення заборгованості за кредитним договором.

Позивачка вважала, що ПрАТ «СК «Інгосстрах» неправильно розрахувало суму страхової виплати та здійснило страхову виплату не в повному розмірі. Уточнивши позовні вимоги, просила суд стягнути на її користь доплату страхового відшкодування в розмірі 23 557 грн. 85 коп.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2012 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить ухвалені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до договору страхування, укладеному між позивачкою та ПрАТ «СК «Інгосстрах», вигодонабувачем є ПАТ КБ «ПриватБанк» і банком не надавалась письмова згода на виплату страхового відшкодування на користь ОСОБА_3, що могло б дозволити їй ставити питання про доплату страхового відшкодування на свою користь.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши, що виключним правом на отримання страхового відшкодування за договором наділено лише вигодонабувача, а тому саме банк має право заявляти вимоги стосовно доплати страхового відшкодування.

Проте погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, тому що суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону ухвала апеляційного суду не відповідає.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 17 січня 2007 року між ОСОБА_3 та закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», укладено кредитний договір та надано позивачці кредит у розмірі 15 тис. доларів США на строк до 17 січня 2012 року для купівлі автомобіля. За кредитні кошти ОСОБА_3 придбала автомобіль «БМВ 523», державний номерний знак НОМЕР_1. На виконання вимог п. 2.2.7 кредитного договору, 17 січня 2010 року між позивачкою та ПрАТ «СК «Інгосстрах» укладено договір страхування наземного транспорту. 19 січня 2010 року за участю застрахованого транспортного засобу сталась дорожньо-транспортна пригода. На підставі страхових актів на користь вигодонабувача за договором страхування, ПАТ КБ «ПриватБанк», в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором виплачено страхове відшкодування в розмірі 31 156 грн. 84 коп.

Відповідно до ч. 12 ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Згідно з п. 4.1 договору страхування предметом договору є майнові інтереси страхувальника, яким і є позивачка, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном, вказаним у п. 5.1 договору, а саме автомобіля «БМВ 523», державний номерний знак НОМЕР_1.

Частиною 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» передбачені обов'язки страховика, зокрема, щодо виплати страхового відшкодування при настанні страхового випадку.

У п. 4.2 договору страхування зазначено, що страховик у разі настання страхового випадку зобов'язується здійснити страхове відшкодування страхувальнику або вигодонабувачеві, яким є ПАТ КБ «ПриватБанк».

Отже, у разі невиплати страхового відшкодування, або виплати страхового відшкодування не в повному розмірі порушуються майнові інтереси саме позивачки, тому відповідно до п. 15.19.1 договору страхування сума страхового відшкодування спрямовується: на погашення заборгованості за кредитним договором (п. 1); на погашення заборгованості, що не перевищує загальної суми зобов'язань страхувальника за кредитним договором (п. 2). Сума страхового відшкодування, що залишилась після здійснення виплат за пп. 1 та 2 п. 15.19.1 виплачується страхувальнику.

Згідно із заявою про укладення договору страхування наземного транспорту позивачка призначила ПАТ КБ «ПриватБанк» вигодонабувачем лише в межах заборгованості за кредитним договором.

Отже, у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України апеляційний суд на зазначені вище обставини справи та доводи апеляційної скарги уваги не звернув й не встановив розмір кредитної заборгованості у порівнянні з розміром страхової виплати з урахуванням пені, оскільки при перевищенні суми страхової виплати розміру кредитної заборгованості, різниця виплачується на користь страхувальника.

Також апеляційний суд не врахував, що отримати письмову згоду або заперечення банку на виплату страхового відшкодування на користь ОСОБА_3 він міг і при виконанні вимог ч. 2 ст. 303 ЦПК України

За таких обставин ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.