Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С., суддів:Висоцької В.С., Савченко В.О., Гримич М.К., Фаловської І.М.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до сільськогосподарського виробничого кооперативу «Розаліївський» про стягнення втраченого заробітку та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 жовтня 2011 року та рішення апеляційного суду Київської області від 13 березня 2012 року,

У травні 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що він працював у сільськогосподарського виробничого кооперативу «Розаліївський» (далі - СГВК «Розаліївський») на посаді столяра, де у 2008 році з ним стався нещасний випадок на виробництві, внаслідок якого він втратив око, став інвалідом, не може працювати за фахом та вести нормальне життя. Незважаючи на те, що він отримував пенсію по інвалідності та страхові виплати від Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд), вважає, що роботодавець порушив його право на безпечні умови праці, а тому з урахуванням збільшених позовних вимог, просив відшкодувати моральну шкоду у розмірі 100 000 грн. та зобов'язати відповідача сплачувати йому щомісячно з 21 березня 2009 року втрачений заробіток в сумі, що становить різницю між 55% від п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством та сумою втраченого заробітку, нарахованого Фондом соцстрахування за відповідний календарний місяць.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 21 жовтня 2011 року позов задоволено частково: стягнуто із СГВК «Розаліївський» на користь ОСОБА_6 у відшкодування моральної шкоди 60 000 грн. та починаючи з 21 березня 2009 року щомісячно втрачений заробіток в сумі, що становить різницю між 55% від п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством і сумою втраченого заробітку, нарахованого Фондом за відповідний календарний місяць; вирішено питання про судові витрати. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 13 березня 2012 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, та просить залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак зазначеним вимогам рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 працював у СГВК «Розаліївський» на посаді столяра до 20 березня 2009 року (а.с.80).

Нещасний випадок на виробництві з відповідачем стався 16 липня 2008 року (а.с.8,11).

Відповідно до акта огляду комісією МСЕК ОСОБА_6 втратив 55 % працездатності та йому встановлена III група інвалідності довічно (а.с.8-10).

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про порушення відповідачем правил безпеки праці на виробництві, що знаходиться у прямому причинному зв'язку з настанням вказаних наслідків, а тому відшкодував позивачу моральну шкоду відповідно до ст. 1167 ЦК України та втрачений заробіток згідно вимог статей 1195, 1197 ЦК України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд дійшов висновку про порушення тримісячного строку для звернення до суду з вимогою про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством відповідно до ст. 233 КЗпП України. Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення втраченого заробітку, суд дійшов висновку про те, що вказані виплати вже відшкодував Фонд відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (1105-14) .

Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції повністю погодитися не можна.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції правомірно відмовив у стягненні втраченого заробітку, оскільки вказані виплати відшкодовує Фонд відповідно до вимог спеціального Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (1105-14) .

Таким чином рішення апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення втраченого заробітку є законним та обґрунтованим.

Однак, не можна погодитися з висновками апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, враховуючи наступне.

Частиною 1 статті 237-1 КЗпП України встановлено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При цьому до вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, застосовується тримісячний строк відповідно до вимог ст. 233 КЗпП України. До інших вимог про відшкодування моральної шкоди, як вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, строки позовної давності не застосовуються (п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 (v0004700-95) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року (v0004700-95) (зі змінами від 25 травня 2005 року (v0005700-01) ) розмір відшкодування моральної шкоди повинен визначатися судом залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд повинен наводити у рішенні відповідні мотиви.

Установивши, що працівником відповідача під час виконання ним своїх службових обов'язків позивачу у зв'язку із загибеллю батька завдано моральну шкоду, місцевий суд визначив розмір моральної шкоди - 60000 грн., однак не навів у рішенні достатніх мотивів для такого висновку з огляду на засади розумності, виваженості та справедливості.

Проте, апеляційний суд взагалі дійшов помилкового висновку про те, що на спірні правовідносини поширюється трьохмісячний строк для звернення до суду, передбачений ст. 233 КЗпП України.

Таким чином, в цій частині позовних вимог апеляційний суд, всупереч вимогам статей 213, 214, 303 ЦПК України не визначився з характером спірних правовідносин, правовими нормами, які підлягали до застосування, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди.

За таких обставин рішення суду апеляційної суду в частині відшкодування моральної шкоди підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Київської області від 13 березня 2012 року в частині відшкодування моральної шкоди скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині рішення апеляційного суду Київської області від 13 березня 2012 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.