Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого судді Макарчука М.А.

суддів: Диби В.Г., Леванчука А.О.,

Маляренка А.В., Юровської Г.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_3, третя особа: Львівське комунальне підприємство «Новий Львів», ОСОБА_4, про демонтаж самочинно встановленої огорожі за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Львівської області від 20 лютого 2012 року,

У липні 2011 року Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що на території Сихівського району м. Львова знаходиться будинок АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_3, який знято з балансу місцевих рад і разом із земельною ділянкою передано у власність громадян. Вказаний будинок внесено до переліку пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним номером 2595. Проте, відповідачкою здійснено самочинне будівництво огорожі з цегли на фундаменті, демонтовано стару огорожу на металевих стовбцях та сітку на прибудинковій території даного будинку. Адміністративною комісією Галицької районної адміністрації ОСОБА_3 за вказані дії притягнуто до адміністративної відповідальності. 08 липня 2011 року на засіданні міжвідомчої комісії Сихівської районної адміністрації було розглянуто питання щодо самочинного будівництва відповідачкою огорожі та прийнято висновок, згідно з яким експлуатація огорожі є неможливою, оскільки відповідачкою порушені вимоги Положення про порядок влаштування огорож у м. Львові. Відповідачка неодноразово попереджалася про необхідність демонтажу самочинно збудованої огорожі, проте в добровільному порядку виконати розпорядження відмовляється. У зв'язку з цим позивач просив суд зобов'язати ОСОБА_3 демонтувати самочинно встановлену огорожу навколо житлового будинку по АДРЕСА_1, який внесено до переліку пам'яток архітектури місцевого значення.

Заочним рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 23 серпня 2011 року позов задоволено, зобов'язано ОСОБА_3 демонтувати самочинно встановлену огорожу навколо житлового будинку АДРЕСА_1

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 28 квітня 2009 року рішення суду першої інстанції в частині покладення на ОСОБА_3 зобов'язання демонтувати встановлену огорожу між суміжними земельними ділянками житлового будинку АДРЕСА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову. В решті рішення залишено без змін.

У поданій касаційній скарзі третя особа ОСОБА_4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, просить скасувати рішення апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що дозвіл на демонтаж старої та встановлення нової огорожі навколо житлового будинку, внесеного до переліку пам'яток архітектури місцевого значення, відповідачці не видавався, вона неодноразово попереджалася про необхідність демонтажу цієї огорожі, що підтверджується актами від 26 липня 2011 року та 1 серпня 2011 року, проте в добровільному порядку виконати вимоги розпорядження Сихівської районної державної адміністрації від 8 липня 2011 року № 360, яким на неї покладено зобов'язання демонтувати самочинно побудовану огорожу, відмовляється.

Скасовуючи це рішення в частині зобов'язання відповідачки демонтувати встановлену огорожу між суміжними земельними ділянками житлового будинку АДРЕСА_1, та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що п. 4.1-4.3 Положення «Про порядок влаштування огорож у м. Львові», не поширюється на влаштування огорож між суміжними ділянками, а тому суд першої інстанції невірно застосовано норми матеріального права.

Проте з такими висновками суду апеляційного інстанції погодитись не можна з таких підстав.

З матеріалів справи убачається, що будинок АДРЕСА_1 внесено в перелік пам'яток архітектури місцевого значення згідно з розпорядженням Президента України від 15 квітня 1994 року № 374 «Про взяття під охорону споруд Львівської області, що мають наукову, історичну, художню та містобудівельну цінність» під охоронним № 2595. Даний будинок розташований в межах історичного ареалу м. Львова і є спеціальним об'єктом культурної спадщини.

Спірний будинок та земельна ділянка належить ОСОБА_3 на праві власності, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 22 грудня 2009 року серії ЯИ №931354.

Відповідно до акту за квітень 2011 року, складеного комісією із співробітників ЛКП «Новий Львів», ОСОБА_3 без отримання відповідного дозволу компетентних органів самочинно проводила будівельні демонтаж старої огорожі навколо будинку, що вона особисто підтвердила при розгляді справи у суді.

10 червня 2011 року ЛКП «Новий Львів» складено акт-попередження відносно ОСОБА_3 по факту самочинного будівництва нею огорожі по АДРЕСА_1.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони збудовані, або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належного затвердженого проекту, або з істотними порушенням будівельних норм і правил.

Будівництво вважається правомірним, якщо власник ділянки чи землекористувач або інша особа одержали у встановленому порядку дозвіл на забудову.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про планування і забудову територій», від 20 квітня 2000 року фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад дозвіл на будівництво об'єкта містобудування.

У відповідності до п. 20.1.24 Правил благоустрою м. Львова, затверджених ухвалою Львівської міської ради від 21 квітня 2011 року № 376, відповідно до положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (280/97-ВР) на осіб, які вчинили самовільне будівництво накладаються стягнення, передбачені ст.ст. 82, 152 КпАп України, в тому числі і за самочинне встановлення постійних і тимчасових огорож.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил..

Частиною 9 ст. 30 Закону України «Про планування і забудову територій» визначено, що здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом. Зазначеним законом передбачено одержання суб'єктом забудови дозволів на будівництво та на виконання будівельних робіт.

Постановою адміністративної комісії Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 7 липня 2011 року № 253 на відповідачку ОСОБА_3 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу за самочинне будівництво огорожі навколо спірного будинку.

Розпорядженням Сихівської районної державної адміністрації від 08 липня 2011 року № 360 затверджено висновок міжвідомчої комісії та зобов'язано ОСОБА_3 демонтувати самочинно встановлену огорожу навколо житлового будинку АДРЕСА_1 у м. Львові, який внесено в перелік пам'ятників архітектури місцевого значення.

З матеріалів справи вбачається, що дозвіл на виконання відповідачем будівництва огорожі відповідачці не видавався. Будівництво здійснювалось нею без належних документів, з порушенням вимог ДБН, Правил благоустрою населених пунктів, законодавства про охорону культурної спадщини, п.п. 4.1.; 4.2; 4.3 «Положення про порядок влаштування огорож у м. Львові», яке затверджено рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 7 травня 2004 року № 412.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено, що використання пам'ятки повинно здійснюватися відповідно до режимів використання, встановлених органами охорони культурної спадщини, у спосіб, що потребує якнайменших змін і доповнень пам'ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо.

Статтею 28 цього Закону передбачено, що вимоги органів протипожежної, санітарної, екологічної охорони та інших зацікавлених органів щодо умов утримання та використання пам'яток не можуть призводити до змін пам'яток і не повинні погіршувати їхню естетичну, історичну, мистецьку, наукову чи художню цінність.

За таких обставин, висновки апеляційного суду про те, що огорожа навколо належного відповідачці на праві власності будинку, який внесено в перелік пам'яток архітектури місцевого значення, відповідачкою правомірно побудовано без попереднього погодження з компетентними органами не відповідають матеріалам справи та вищезазначеним вимогам закону.

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, та вказавши про право позивачки без погодження з компетентними органами на зведення огорожі навколо будинку, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні вищезазначених норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 339 ЦПК України є підставою для залишення в силі рішення суду першої інстанції, яке було ухвалено згідно із законом.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України, встановивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 20 лютого 2012 року скасувати, рішення Сихівського районного суду м. Львова від 23 серпня 2011 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.