Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого судді Макарчука М.А.

суддів: Диби В.Г., Леванчука А.О.,

Маляренка А.В., Юровської Г.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання недійсним договору дарування за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Одеської області від 20 березня 2012 року,

У квітні 2011 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 9 вересня 2008 року між нею та ОСОБА_4 укладено договір дарування відповідно до якого вона подарувала, а ОСОБА_4 прийняв у дар належний їй на праві власності дачний будинок з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 та складається в цілому з дачного будинку, огорожі, воріт, вимощення, загальною площею 84,0 кв. м., який розташований на земельній ділянці комунальної власності площею 100 кв.м. Зазначений договір дарування був укладений з метою приховання договору застави цього будинку з надвірними спорудами. 06 вересня 2008 року між ОСОБА_6, її представником - відповідачем ОСОБА_4, з однієї сторони, та представниками громадської організації «Роздільннське районне добровільне товариство інвалідів «Альбатрос» в особі - ОСОБА_5, який діяв на підставі довіреності та ОСОБА_3, з другої сторони, була укладена письмова угода відповідно до якої ОСОБА_6 повинна була передати у власність громадської організації «Роздільнянське районне добровільне товариство інвалідів «Альбатрос» належну їй одноповерхову будівлю АДРЕСА_2, загальною площею 64,9 кв.м., що знаходиться на земельній ділянці площею 0,75 га в районі кооперативу «Дружба», с. Кароліно-Бугаз Овідіопольського району, Одеської області. ОСОБА_5, який діяв за довіреністю від громадської організації, повинен був прийняти від ОСОБА_6 вказану будівлю та зобов'язався виплатити їй до 31 грудня 2008 року кошти в сумі 100 000 доларів США. З метою забезпечення виконання цієї угоди ОСОБА_5 зобов'язався передати ОСОБА_4 дачний будинок з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1. Після передачі ОСОБА_6 коштів в сумі 100 000 доларів США, представник ОСОБА_6 - ОСОБА_4 зобов'язався переоформити цей дачний будинок на ОСОБА_3 У зв'язку з тим, що умови угоди від 6 вересня 2008 року, виконання якої було забезпечено на підставі договору застави, ОСОБА_6 в особі її представника ОСОБА_4 виконані не були, відповідач в порушення існуючої домовленості відмовився від розірвання договору дарування від 9 вересня 2008 року та переоформлення будинку на ОСОБА_3, просила суд визнати удаваним договір дарування дачного будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, а також визнати недійсним фактично укладений договір застави дачного будинку, на виконання угоди від 6 вересня 2008 року.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 6 грудня 2011 року позов задоволено частково. Визнано удаваним договір дарування від 9 вересня 2008 року укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та недійсним договір застави

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 20 березня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив із того, що 6 вересня 2008 року сторони вчинили договір застави, але приховали зазначений договір шляхом укладення 9 вересня 2008 року договору дарування належного позивачці на праві власності дачного будинку з надвірними спорудами, який був нотаріально посвідчений та пройшов державну реєстрацію. У зв'язку з цим суд визнав оспорюваний правочин від 9 вересня 2008 року удаваним, а договір застави недійсним та застосував наслідки недійсності правочину.

Скасовуючи це рішення та ухвалюючи нове про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що за угодою від 06 вересня 2008 року між сторонами не виникло зобов'язання щодо передачі майна в зв'язку з відсутністю в АДРЕСА_2, який би належав ОСОБА_7 та відсутність повноважень ОСОБА_5 на право діяти від імені товариства інвалідів «Альбатрос», а тому договір застави майна не можна вважати вчиненим з вищезазначених підстав. Сторони по справі насправді не вчинили правочин, який на думку апеляційного суду був прихований договором дарування між ОСОБА_3 та ОСОБА_8 від 9 вересня 2008 року. Крім того, в договорі дарування вказано, що в присутності нотаріуса дарувальник ОСОБА_3 передала обдарованому ОСОБА_8 ключі від дачного будинку та учасники цього договору підтверджували відсутність характеру мнимого чи удаваного правочину.

Проте погодитись з таким висновком апеляційного суду не можна.

З матеріалів справи убачається, що 6 вересня 2008 року між сторонами було досягнуто домовленості про передачу ОСОБА_6 у власність громадської організації «Роздільнянське районне добровільне товариство «Альбатрос» належного їй будинку АДРЕСА_2, та виплату представником цієї громадської організації ОСОБА_6 100 000 доларів США за відчуження цього будинку.

За цією угодою в цілях забезпечення виконання цього зобов'язання ОСОБА_5 зобов'язався передати представнику ОСОБА_6 - ОСОБА_4 дачний будинок АДРЕСА_1. Після передачі ОСОБА_6 100 000 доларів США відповідач ОСОБА_4 зобов'язався переоформити цей дачний будинок на ОСОБА_3

Вказана домовленість між ними була закріплена письмовою угодою від 6 вересня 2008 року, яка нотаріусом не посвідчувалась.

На виконання цієї угоди 9 вересня 2008 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали договір дарування належного ОСОБА_3 на праві власності дачного будинку.

Відповідно до ч. 2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно зі ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, що вчинюється з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який вони насправді вчинили.

Удавані правочини можуть бути вчинені, як без будь-яких протиправних намірів, так і з метою приховання незаконного правочину.

За таких обставин, у разі встановлення факту неправомірності насправді вчиненого правочину удаваний правочин може бути визнаний недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України, оскільки в ньому зовнішнє волевиявлення сторін не узгоджується з їх внутрішньою волею.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та постановляючи нове про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд не спростував висновків місцевого суду про те, що оспорюваний правочин було укладено 9 вересня 2008 року з метою приховати угоду, яка була укладена між сторонами 6 вересня 2008 року, яка не була посвідчена у нотаріуса та за змістом і формою не відповідала вимогам закону, не перевірив та не зазначив у своєму рішенні з якою саме метою 06 вересня 2008 року між сторонами укладалась угода.

Не відповідають обставинам справи і висновки апеляційного суду про те, що одноповерхової будівлі по АДРЕСА_2 в с. Кароліно-Бугаз не існує, оскільки вони спростовуються наявними в справі копіями документів: рішенням Кароліно-Бугазької сільської ради від 24 грудня 2003 року №947; договором оренди земельної ділянки від 27 грудня 2005 року №38; рішенням Кароліно-Бугазької сільської ради від 9 березня 2004 року №10 та рядом інших документів в яких адреса земельної ділянки, яка передавалась ОСОБА_6 в оренду, в користування, у власність та інше, зазначена - АДРЕСА_2.

Подальше присвоєння земельної ділянки ОСОБА_6 адреси: АДРЕСА_3 не змінює обставин справи та не є підставою вважати, що земельної ділянки та побудованого будинку за цією адресою не існувало та не існує, оскільки в своєму рішенні сільська рада зазначила, що на земельній ділянці, яка підлягає приватизації ОСОБА_6 побудувала будинок.

Не відповідають обставинам справи і висновок апеляційного суду про те, що угода, укладена між сторонами 6 вересня 2008 року сторін не стосується, оскільки вони зроблені без урахування мети укладення цієї угоди та відсутності внутрішньої волі дарителя на безоплатну передачу ОСОБА_4 у власність належного їй будинку.

Не спростовані апеляційним судом і висновки місцевого суду про те, що угода від 6 вересня 2008 року є недійсною, оскільки за формою і змістом не відповідає вимогам Закону, укладена лише в письмовій формі, нотаріусом не посвідчувалась, як того вимагає ст. 209 ЦК України.

Ці обставини та вимоги закону, що регулюють спірні правовідносини апеляційним судом при ухваленні оскаржуваного рішення не були враховані, що призвело до скасування рішення суду першої інстанції, яке ухвалено згідно із законом.

Встановивши, що оскаржуване рішення апеляційним судом ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права то відповідно до ст. 339 ЦПК України воно підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі.

Керуючись ст.ст. 336 та 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 20 березня 2012 року скасувати, рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 6 грудня 2011 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.