Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,

Хопти С.Ф., Червинської М.Є.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: Головківська сільська рада, про визнання заповіту недійсним, встановлення факту родинних відносин та визначення додаткового строку для прийняття спадщини за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 24 жовтня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 29 лютого 2012 року,

У вересні 2011 року ОСОБА_3 звернулася до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її дядько - ОСОБА_6, який проживав одиноко в с. Головківка Чигиринського району Черкаської області та тяжко хворів. 16 лютого 2008 року ОСОБА_6 склав заповіт, яким все своє майно заповів у рівних долях ОСОБА_4 і ОСОБА_5 Ввавжає, що в момент складання заповіту ОСОБА_6 не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними. З урахуванням уточнень позовних вимог, позивач просив на підставі ст. 225 ЦК України визнати заповіт недійсним, встановити факт родинних відносин між ним і ОСОБА_6 і продовжити йому строк на подання заяви на прийняття спадщини.

Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 24 жовтня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 29 лютого 2012 року, відмовлено у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати указані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову про визнання заповіту недійсним, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивач не довів у судовому засіданні, що під час укладення договору він не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними .

Проте з таким висновками погодитись не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер дядько позивачки - ОСОБА_6, який проживав в с. Головківка Чигиринського району Черкаської області. 16 лютого 2008 року ОСОБА_6 склав заповіт, яким все своє майно заповів у рівних долях ОСОБА_4 і ОСОБА_5

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Пославшись на вказану норму процесуального права, суди виходили з того, що позивач не довів позовних вимог.

Разом з тим суди не звернули уваги на положення частини 4 ст. 10 ЦПК України, яка також покладає і на суд певні обов'язки зі створення для сторін змагального процесу. Зазначено, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Як на підставу для задоволення позовних вимог, позивач посилався на ст. 225 ЦК України, яка передбачає, що правочин може бути визнаний недійсним, якщо особа у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 145 ЦПК України призначення експертизи є обов'язковим у разі заявлення клопотання хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи.

Крім того, у п. 16 постанови № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» (v0009700-09) , Пленум Верховного Суду України, роз'яснюючи судам порядок застосування вказаної підстави для вирішення позову, зазначив, що для визначення наявності стану, при якому особа не могла розуміти значення своїх дій або керувати ними, суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу.

Проте суд не виконав свого обов'язку, передбаченого ч. 4 ст. 10 ЦПК України, та не роз'яснив наслідки такої процесуальної дії.

Суд у порушення вимог ст. ст. 212-2142 ЦПК України (1618-15) та вказаних роз'яснень Пленуму Верховного Суду України не зясував психічний стан особи на час укладення заповіту.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги, позивачка посилалась на те, що в суді першої інстанції вона заявляла клопотання про призначення судово-психіатричної експертизи та гарантувала її оплату, на підтвердження указаних доводів долучила до скарги копію клопотання.

Перевіряючи в апеляційному порядку законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд у порушення вимог ст. 303, 315 ЦПК України доводів апеляційної скарги належним чином не перевірив і допущені судом першої інстанції помилки не виправив. При цьому висновки апеляційного суду є суперечливими, оскільки суд одночасно зазначив про те, що клопотання про призначення судово-психіатричної експертизи не заявлялось і, що позивач відмовився від призначення такої експертизи. Разом із тим апеляційний суд, як і суд першої інстанції не виконав вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України. Крім того, ухилятися від участі в експертизі можливо лише в разі її призначення, проте така ухвала судом не постановлялася. Також апеляційний суд не прийняв до уваги указаних вимог закону про необхідність призначення такої експертизи при вирішенні позовних вимог, заявлених з підстав ст. 225 ЦК України.

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що суди не встановили фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, порушення вимог процесуального та матеріального права призвело до ухвалення судового рішення, яке не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 24 жовтня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 29 лютого 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.