Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого: Сімоненко В.М.,

Суддів: Амеліна В.І., Гончара В.П.,

Нагорняка В.А., Олійник А.С.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа приватний нотаріус Білгород-Дністровського міського нотаріального округу ОСОБА_7, про визнання права власності на майно, визнання угоди недійсною, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на заочне рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 20 жовтня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 2 лютого 2011 року,

У грудні 2008 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа приватний нотаріус Білгород-Дністровського міського нотаріального округу ОСОБА_7, про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 з тих підстав що квартира була приватизована відповідачем у період шлюбу та за наслідками обману.

Заочним рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 20 жовтня 2010 року, залишеним без змін апеляційним судом, позов задоволено.

Визнано квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_3, неповнолітнього ОСОБА_8, та ОСОБА_5 в рівних частках.

Договір дарування, укладений 06 серпня 2008 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 визнано недійсним.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що сторони знаходились у шлюбі з вересня 1994 року до вересня 2008 року.

У період шлюбу на склад сім'ї три чоловіка було видано ордер на квартиру АДРЕСА_1.

Після зняття позивачки з неповнолітньою дитиною з реєстрації та виїзду до нового місяця служби чоловіка і реєстрації у смт. Десна, Козельського району Чернігівської області, відповідач у березні 2008 року приватизував спірну квартиру. В подальшому квартира відповідачем була подарована ОСОБА_6

У зв'язку з тим, що відповідач відмовився зареєструвати позивачів за спірною квартирою після їх повернення до м. Белгород-Дністровського, позивачка була вимушена переїхати до батьків, де зареєстрована по наступний час.

Ухвалюючи рішення про визнання квартири сумісною власністю подружжя і неповнолітньої дитини та визнання недійсним договору дарування, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, з посиланням на положення ст. 60 СК України, виходив з того, що відповідач шляхом обману та зловживання довірою позбавив позивачку з дитиною права користування житлом, яке їм було надано державою та позбавив права приватизації спірної квартири, та оскільки приватизація і укладення договору дарування було проведено під час знаходження у шлюбі, приватизована квартира є спільною сумісною власністю подружжя як набута під час шлюбу.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін також зазначив, що під час приватизації відповідач не повідомив органи приватизації про знаходження у зареєстрованому шлюбі та про наявність неповнолітньої дитини, чим порушив її права на житло.

Однак з такими висновками судів погодитись не можна.

Відповідно до ст. 3 закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю або продажу надлишків загальної площі квартир (будинків),

житлових приміщень у гуртожитках громадянам України, що мешкають в

них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.

Згідно до положень ст. 4 зазначеного закону житлові чеки - це приватизаційні папери,які одержуються всіма громадянами України і використовуються при приватизації державного житлового фонду. Вони можуть також використовуватись для приватизації частки майна державних підприємств,земельного фонду.

Номінальна вартість житлового чеку визначається відновною вартістю наявного державного житлового фонду з урахуванням загального індексу зростання вартості майна - 10, прийнятого для розрахунків в Державній програмі приватизації державного майна 606 млрд. крб. за станом на 1 липня 1992 року), з розрахунку на кожного громадянина України - 12 тис карбованців. Ця сума підлягає періодичній індексації відповідно до рішень Кабінету Міністрів України.

Громадяни, які мають житло на праві власності, можуть використовувати одержані житлові чеки для придбання частки майна державних підприємств, земельного фонду.

Таким же чином можуть використовувати житлові чеки громадяни, які отримали їх в порядку компенсації за приватизовану квартиру будинок).

Отже приватизація державного житлового фонду здійснюється шляхом погашення житлових чеків з розрахунку на кожного громадянина України 12 тис. карбованців з послідуючою індексацією ( безоплатна приватизація) та / або продажу надлишків загальної площі ( викуп).

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Отже, з аналізу зазначеної норми вбачається що майно, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності має бути придбане за рахунок заробітку або доходу.

Оскільки безоплатна приватизація житлової площі за своїм правовим змістом не може вважатись придбанням майна за рахунок заробітку( доходу) подружжя, то і майно набуте шляхом безоплатної приватизації не може вважатись спільним майном подружжя.

Разом з цим, якщо продаж надлишків загальної площі квартир здійснюється за сумісні кошти подружжя, то така квартира в цій частині може бути визнана судом спільною сумісною власністю подружжя.

Ухвалюючи рішення про визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя суд виходив з того, що приватизація квартири була здійснена під час шлюбу та за наслідками омани з боку відповідача.

Однак визнаючи квартиру спільною сумісною власністю подружжя у зв'язку з тим, що вона була приватизована відповідачем під час шлюбу, суди не з'ясували спосіб приватизації спірної квартири та в цій частині фактичні обставини справи в порушення положень ст. 214 ЦПК України не встановили.

Крім того, приватизація є правочином щодо передачі у власність громадянина нерухомого майна держави за повними, визначеними законом умовами та за визначеною законодавством процедурою, отже на неї поширюються положення Цивільного Кодексу України (435-15) щодо підстав визнання правочинів недійсними.

За положеннями ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Дійшовши до висновку що приватизація спірної квартири здійснена за наслідками обману з боку відповідача, суди не звернули уваги на те, що позивачем не було заявлено позову про визнання приватизації недійсною як взагалі так і з підстав обману, а тому дійшовши такого висновку суди у порушення положень ст. 11 ЦПК України вийшли за межі позовних вимог.

У порушення положень ст. 214 ЦПК України суди на зазначені положення нормативних актів уваги не звернули, фактичні обставини справи в частині підстав та способу передачі у власність відповідача спірної квартири не з'ясували та передчасно дійшли до висновку що квартира є спільною сумісною власністю подружжя, а тому, відповідно до ст. 388 ЦПК України судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія судів

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 20 жовтня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 2 лютого 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.