6-15518св12 Про поділ спільного майна подружжя - 12.09.2012 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя і за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання нерухомого майна особистою власністю та визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю із визначенням ідеальних часток за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2012 року,

У січні 2011 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з серпня 1992 року до січня 2011 року перебувала з ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають двох дітей: дочку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2. За час шлюбу ними набуто рухоме й нерухоме майно, яке є спільним майном подружжя, а саме: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 вартістю 1 млн. 600 тис. грн.; земельну ділянку за указаною адресою вартістю 200 тис. грн.; автомобіль марки ГАЗ 33021 державний номер НОМЕР_1 вартістю 30 тис. грн.; автомобіль Міцубісі Qutlander державний номер НОМЕР_2 вартістю 170 тис. грн., грошові кошти, що знаходяться на депозитному рахунку у ПАТ «Банк Форум» в розмірі 50 300 грн., грошові кошти, що знаходяться на депозитному рахунку у ПАТ «Приват Банк» в розмірі 80 тис. грн.

ОСОБА_3С, уточнивши позовні вимоги, просила без поділу спірного нерухомого майна в натурі, визнати за нею та відповідачем по Ѕ частині житлового будинку і земельної ділянки, зобов'язати ОСОБА_7 сплатити їй Ѕ частину грошової компенсації банківських вкладів відповідно по 25 150 грн. і 40 тис. грн., та Ѕ частину вартості транспортних засобів 15 тис. і 85 тис. грн.

У квітні 2011 року ОСОБА_4 звернувся із зустрічним позовом про поділ спільного майна подружжя, у якому просив залишити у його користуванні спірне домоволодіння, визнати спірну квартиру спільною сумісною власністю та визнати ідеальні частки кожного із них по Ѕ частині.

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 20 грудня 2011 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_3 У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2012 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 скасовано. Визнано за ОСОБА_3, ОСОБА_4 право приватної власності по Ѕ частини за кожним на домоволодіння та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2. Визнано право власності ОСОБА_4 на автомобіль марки ГАЗ 33021 державний номер НОМЕР_1 вартістю 30 тис. грн., зобов'язавши його сплатити ОСОБА_3 грошову компенсацію у розмірі 15 тис. грн., та на автомобіль Міцубісі Qutlander державний номер НОМЕР_2 вартістю 170 тис. грн. зобов'язавши його сплатити ОСОБА_3 компенсацію у сумі 85 тис. грн. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний позов і визнаючи спірну квартиру спільною сумісною власністю з виділенням ідеальних часток у спільному майні, суд першої інстанції виходив із того, що позивачкою недоведені позовні вимоги за первісним позовом, а за час шлюбу сторонами придбана лише спірна квартира.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісного позову і визнаючи за сторонами право власності по Ѕ частині на спірне домоволодіння, а за ОСОБА_4 право власності на автомобілі та зобов'язуючи його сплатити грошову компенсацію частки ОСОБА_3 за це майно, апеляційний суд виходив із того, що указане майно придбане сторонами у період їх шлюбу, тому їх частки є рівними, а неподільне майно має бути залишене відповідачу.

Проте повністю погодитись із такими висновками судів не можна, тому що суди дійшли їх з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що сторони заявили вимоги про поділ майна подружжя, набутого ними за час шлюбу.

Згідно ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Частиною 5 ст. 71 СК України встановлено, що присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Як роз'яснено у п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) , вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення чч. 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Проте матеріали справи не містять даних про попереднє внесення ОСОБА_4 на депозитний рахунок суду суми грошової компенсації, а, навпаки, свідчать про відмову ОСОБА_4 попередньо вносити такі кошти і вимог за ст. 365 ЦК України не заявлено. Отже, суд міг лише визнати за сторонами право власності на ідеальні частки у спірному неподільному майні.

У зв'язку із наведеним, у порушення вимог ст. ст. 10, 212- 214 ЦПК України суд як першої, так і апеляційної інстанції при перегляді рішення належним чином доводів позивача та заперечень відповідача по суті їх позовних вимог не перевірили.

Судові рішення в частині визнання права спільної сумісної власності на квартиру і житловий будинок і земельну ділянку ухвалені відповідно до вимог закону і доводи касаційної скарги їх не спростовують.

За таких обставин судові рішення в частині поділу рухомого майна не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 20 грудня 2011 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2012 року у часині поділу рухомого майна скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції. У решті судові рішення залишити без змін.