Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Горелкіної Н.А.

суддів: Журавель В.І., Євтушенко О.І.,

Євграфової Є.П., Іваненко Ю.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 19 вересня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 04 грудня 2013 року,

Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та кредит") звернулося до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень просив стягнути з ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором у розмірі 103 879,72 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 17 вересня 2007 року між банківською установою та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 33-585/07-А, відповідно до якого останній отримав кредит в сумі 16 698 дол. США на купівлю автомобіля з оплатою за процентними ставками, встановленими п. 4.1 зазначеного вище договору, та терміном повернення до 17 вересня 2014 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань 17 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_5 укладено договір застави автомобіля, відповідно до умов якого транспортний засіб передано в заставу.

З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_5 17 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_6 укладено договір поруки № 33-585/07-А-П.

У зв'язку з неналежним виконанням кредитних зобов'язань загальна заборгованість ОСОБА_5 становить 103 879,72 грн, з яких заборгованість за основним боргом - 12 864,24 дол. США, що еквівалентно 103 001,40 грн, заборгованість за відсотками - 108,45 дол. США, що еквівалентно 868,34 грн, пеня прострочення заборгованості за основним боргом - 909 грн.

Враховуючи наведене, просив задовольнити позов.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 19 вересня 2013 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду м. Києва від 04 грудня 2013 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалу судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Судами під час розгляду справи встановлено, що 17 вересня 2007 року між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит", правонаступником якого є ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 33-585/07-А, згідно з яким останньому надано кредит на купівлю автомобіля в розмірі 16 698,00 дол. США зі сплатою відсотків відповідно до п. 4.1 вказаного договору та терміном повернення до 17 вересня 2014 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_5 було укладено договір застави автомобіля, відповідно до умов якого заставодавцем передано в заставу заставодержателю автомобіль марки "Міцубісі" 2007 року випуску державний номерний знак НОМЕР_1.

Також між банком, ОСОБА_6 і ОСОБА_5 укладено договір поруки від 17 вересня 2007 року № 33-585/07-А-П, відповідно до якого ОСОБА_6 зобов'язалась відповідати перед кредитором у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язань за вказаним вище кредитним договором.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 загальна сума заборгованості перед банківською установою склала 103 879,72 грн, з яких заборгованість за кредитом - 12 864,24 дол. США, що за курсом НБУ еквівалентно 103 001,40 грн, заборгованість за відсотками - 108,45 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 868,34 грн, пеня за прострочення заборгованості за кредитом та відсотками - 9,99 грн.

Згідно зі свідоцтвом про смерть ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2012 року ПАТ "Банк Фінанси та Кредит" відмовлено в задоволенні позову до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 33-585/07-А від 17 вересня 2007 року, укладеним між ТОВ "Банк "Фінанси та Кредит" в особі Відділення № 33 філії "Київське регіональне управління" Банку "Фінанси та кредит" та ОСОБА_5

Також установлено, що після смерті ОСОБА_5 спадкоємці до нотаріальної контори із заявами не звертались, свідоцтво про спадщину нікому не видавалось.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_4 не прийняла, а відтак не може нести відповідальність перед банківською установою за погашення кредитної заборгованості за договором № 33-585/07-А від 17 вересня 2007 року, укладеного між банком та ОСОБА_7

З такими висновками погодитися не можна, виходячи з наступного.

У ч. 1 ст. 527 ЦК передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За змістом зазначених норм у разі смерті фізичної особи, боржника за зобов'язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво в порядку спадкування, обов'язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи - її спадкоємця; таким чином, відбувається передбачена законом заміна боржника за зобов'язанням.

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на чає відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості успадкованого майна, одержаного у спадщину.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 проживала з ОСОБА_7, померлим ІНФОРМАЦІЯ_1, за однією адресою АДРЕСА_1, а тому в силу ст. 1268 ЦК України є такою, що прийняла спадщину (а.с. 229).

Згідно із відповіддю Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори від 12 грудня 2012 року на претензію кредитора в порядку ст. 1281 ЦК України повідомлено, що вимога щодо майна померлого ОСОБА_5 долучена до спадкової справи № 778/10. Спадкоємці померлого за свідоцтвом про право на спадщину не звертались.

У порушення вимог ст.ст. 212- 214 ЦПК України суд першої інстанції на зазначені положення закону та обставини справи уваги не звернув.

Крім того, суд залишив поза увагою положення ч. 5 ст. 1268 ЦК України, згідно з якою незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, а згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину, не з'ясував та не встановив обсягу отриманого відповідачем у спадок майна та його вартості.

Наведене свідчить про те, що суд належним чином не визначився з характером спірних правовідносин, що склалися між сторонами у справі, та нормою матеріального права, яка підлягає застосуванню, дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_4 не прийняла спадщину і не може нести відповідальність перед банківською установою за погашення кредитної заборгованості померлого ОСОБА_7

Перевіряючи в апеляційному порядку законність і обґрунтованість рішення місцевого суду, апеляційний суд також не звернув уваги на вищевикладене, допущені судом першої інстанції помилки не виправив, у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Розгляд справи апеляційним судом здійснюється за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими главою 1 розділу 5 ЦПК (1618-15) України, рішення апеляційного суду має ґрунтуватися на відповідних доказах, досліджених у судовому засіданні, та містити доводи, за якими відхилені ті чи інші докази.

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що апеляційний суд не виконав своїх обов'язків, визначених законом, всебічно, повно й об'єктивно не з'ясував обставини справи та не надав їм належної оцінки. ухвалив судове рішення, що не відповідає вимогам законності і обґрунтованості, у зв'язку із чим таке рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 342, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 04 грудня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.