Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Штелик С.П.Суддів:Касьяна О.П.,Кафідової О.В., Коротуна В.М.,Попович О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_6, третя особа - ОСОБА_7, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 14 грудня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 15 лютого 2012 року,

Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 14 грудня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 15 лютого 2012 року, позов задоволено частково.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № SI20GA14481456 від 15 червня 2007 року, в розмірі 210275,77 грн. звернути стягнення на квартиру загальною площею 40,3 кв.м, яка розташована АДРЕСА_1 Крим, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки Публічним акціонерним товариством комерційним банком «Приватбанк» з укладенням від імені ОСОБА_6 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням Публічному акціонерному товариству комерційному банку «Приватбанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 14 грудня 2011 року та ухвали апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 15 лютого 2012 року та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої та апеляційної інстанцій не відповідають з огляду на наступне.

Судами встановлено, що 15 червня 2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_7 був укладений кредитний договір б/н, за умовами якого останній був наданий кредит у сумі 33180,00 доларів США строком до 15 червня 2017 року зі сплатою 0,92 % на місяць (11,04 % річних) за користування кредитом.

В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 15 червня 2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_6 був укладений договір іпотеки, який було посвідчено приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстровано за № 697, відповідно до якого відповідач надав в іпотеку належну йому квартиру АДРЕСА_1.

Станом на 25 серпня 2011 року у ОСОБА_7 виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 26383,41 доларів США, що за курсом НБУ становить 210275,77 грн.

Задовольняючи частково позов ПАТ КБ «Приватбанк», суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив з того, що оскільки відповідач не виконує свої зобов'язання по кредитному договору банк має право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, що відповідає ст. 33 Закону України «Про іпотеку».

Однак, звертаючи стягнення на предмет іпотеки суди помилково не застосували вимоги ст. 39 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до ч.1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Пунктом 42 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 вересня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» (v0005740-12) судам роз'яснено, що резолютивна частини рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

В порушення вищевикладених вимог закону суд першої інстанції, задовольняючи позов про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу вказаного предмету іпотеки, в резолютивній частині рішення не зазначив початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Суд апеляційної інстанції на вказане порушення уваги не звернув та залишив рішення суду першої інстанції без зміни.

Відповідно до ч. ч. 2 та 3 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення, зазначені у частинах першій і другій цієї статті, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин, рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 14 грудня 2011 року та ухвала апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 15 лютого 2012 року підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 14 грудня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 15 лютого 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.