Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О.,

суддів: Горелкіної Н.А., Журавель В.І.,

Євграфової Є.П., Іваненко Ю.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» про поділ спільного майна подружжя за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 31 жовтня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 22 лютого 2012 року,

У жовтні 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом про поділ спільного майна подружжя.

В уточненій позовній заяві ОСОБА_3 зазначала, що 22 грудня 2007 року вона уклала шлюб з ОСОБА_4 До одруження вони фактично знаходилися в цивільному шлюбі, проживали разом та вели спільне господарство. На початку 2007 року відповідач придбав на своє ім'я квартиру АДРЕСА_1 за 56 000 доларів США в кредит, оформлений в ВАТ «Державний ощадний банк України». Перший внесок був сплачений у розмірі 20 000 доларів США. За період шлюбу з 22 грудня 2007 року по 6 листопада 2009 року ними було сплачено в рахунок погашення кредиту грошові кошти у розмірі 11 856, 16 доларів США.

Крім того, 28 листопада 2007 року відповідачем був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, вартість якої складала 60 000 доларів США. На 51 000 доларів США був укладений кредитний договір №ML 202/242/2007 від 28 листопада 2007 року з ПАТ «ОТП Банк», 9 000 доларів США було сплачено, як перший внесок. У середині листопада між нею та відповідачем за церковним обрядом відбулися заручини, і батьки подарували їй 1 000 доларів США, ще 3 000 доларів США додала вона та перший внесок за квартиру в кінці листопада був здійснений за 4 000 доларів США її коштів та 5 000 доларів США коштів відповідача.

Оскільки квартири, за які сплачені грошові кошти, що є спільною сумісною власністю подружжя, залишаються у власності відповідача, просила стягнути з нього 55 876 грн., що складають її частку грошових коштів, сплачених в період шлюбу за квартиру АДРЕСА_2 та 31 760 грн. коштів, сплачених нею у якості першого внеску за цю квартиру, а також 47 246, 80 грн., що складають її частку грошових коштів, сплачених в період шлюбу за квартиру АДРЕСА_1.

Також зазначала, що нею за власні кошти 21 березня 2007 року, тобто до шлюбу, було придбано ліжко італійського виробництва вартістю 8 077 грн., яке знаходиться у користуванні відповідача, тому просила зобов'язати його повернути їй ліжко.

Також позивач просила стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 3389,2 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 31 жовтня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 22 лютого 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі заявник просить частково скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону ухвалені у справі судові рішення повністю не відповідають.

Судом установлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 22 грудня 2007 року по 26 жовтня 2009 року.

2 лютого 2007 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_4 придбав квартиру АДРЕСА_1 за 290375 грн.

2 лютого 2007 року між ОСОБА_4 та ВАТ «Державний ощадний банк України» було укладено договір про іпотечний кредит 697-Ф, відповідно до якого відповідач одержав від банку кредит на придбання квартири АДРЕСА_1 у розмірі 40 500 доларів США та придбана ним квартира передана банку в іпотеку за договором 1Z/697-Ф від 2 лютого 2007 року.

28 листопада 2007 року між ОСОБА_4 та ПАТ «ОТП Банк» було укладено іпотечний кредит 202/242/2007, відповідно до якого останній одержав від банку кредит на придбання квартири АДРЕСА_2 у розмірі 51 000 доларів США та придбана ним квартира передана банку в іпотеку за договором PML-202/242/2007.

Згідно з договором купівлі-продажу від 28 листопада 2007 року ОСОБА_4 придбав квартиру АДРЕСА_2.

В період шлюбу відповідач виконував зобов»язання за кредитними договорами, укладеними з ВАТ «Державний ощадний банк України» та ПАТ «ОТП Банк».

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення Ѕ частини грошових коштів, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що кошти, які позивачка просить стягнути, не набувалися подружжям, а сплачувалися банкам за кредитними договорами, тому не мають статусу спільного майна подружжя.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна.

Статтею 70 СК України передбачено, що в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пунктах 23, 24 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 (v0011700-07) «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (частина 4 статті 65 СК України).

Суди на зазначене уваги не звернули та помилково вважали, що такого способу захисту, як поділ спільного майна подружжя шляхом стягнення грошових коштів, витрачених в період шлюбу для оплати кредитів за квартири, не передбачено.

Суди належним чином не з»ясували всі обставини справи та не дали належну оцінку доводам позивача про те, що сторони в період шлюбу за рахунок сімейного бюджету сплачували кошти за кредитними договорами, укладеними відповідачем для придбання квартир, які після розірвання шлюбу залишися у його власності, а тому відповідач повинен відшкодувати половину сплачених коштів.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_3 про стягнення коштів, сплачених в період шлюбу за квартири, витрат на правову допомогу підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною 2 статті 338 ЦПК України.

В іншій частині судові рішення не оскаржувалися.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 31 жовтня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 22 лютого 2012 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_3 про стягнення коштів, сплачених в період шлюбу за квартири, та витрат на правову допомогу скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.