Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,

Хопти С.Ф., Червинської М.Є.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Чорнобаївського районного нотаріального округу Черкаської області ОСОБА_5, про визнання договору дарування недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Черкаської області від 11 серпня 2011 року,

У травні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив на підставі ст. 230 ЦК України визнати договір дарування житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1, укладеного 13 листопада 2007 року між ним та його донькою ОСОБА_4 Вимоги мотивував тим, що ОСОБА_4 навмисно ввела його в оману щодо природи правочину, прав і обов'язків сторін, запевняючи, що він підписує заповіт, зміст якого зможе у будь-який час змінити, а вона, в свою чергу, буде надавати йому всю необхідну допомогу та підтримку.

Рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 23 червня 2011 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 11 серпня 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано недійсним договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого у АДРЕСА_1, посвідчений 13 листопада 2007 року приватним нотаріусом Чорнобаївського районного нотаріального округу Черкаської області ОСОБА_5; вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав доказів на підтвердження вчинення ним правочину під впливом обману.

Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що позивач під впливом помилки вчинив договір дарування, не бажаючи дарувати будинок дочці. Відтак на підставі ст. 229 ЦК України договір дарування підлягає визнанню недійсним.

Проте повністю з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна з наступних підстав.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що 13 листопада 2007 року за договором дарування ОСОБА_3 подарував, а ОСОБА_4 прийняла в дар жилий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1.

Як на підставу для задоволення позовних вимог, позивач посилався на ст. 230 ЦК України, яка передбачає правові наслідки вчинення правочину під впливом обману, а не на правові наслідки вчинення правочину під впливом помилки - ст. 229 ЦК України, на підставі якої апеляційний суд вирішив справу та ухвалив судове рішення.

Однак суд не звернув уваги на те, що указані норми ЦК України (435-15) є різними за своєю правовою природою й кожна з них є окремою підставою для пред'явлення позову, оскільки перша з них передбачає правові наслідки вчинення правочину під впливом обману, а друга - правові наслідки вчинення правочину під впливом помилки.

У порушення вимог ст. 11 ЦПК України, яка зобов'язує суд розглядати справи у межах заявлених вимог, апеляційний суд вийшов за межі позову; вимог, які були заявлені та які були предметом розгляду судом першої інстанції, не розглянув, а вимоги, які не заявлялись та які не були предметом розгляду судом першої інстанції, розглянув, тобто не визначився з характером спірних правовідносин, предметом позову та його правовою підставою, фактично законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції не перевірив, дійшовши передчасного висновку про задоволення позовних вимог на підставі ст. 229 ЦК України; при цьому підстави для поновлення строку позовної давності не мотивував.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Черкаської області від 11 серпня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.