6-17122св12 Про визнання права власності в порядку спадкування за законом - 12.09.2012 Прийняття

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання права власності в порядку спадкування за законом, за зустрічним позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9, про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом та відшкодування вартості поліпшеного майна, за касаційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Вінницької області від 15 березня 2012 року,

У лютому 2011 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулись в суд з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання права власності на спадкове майно за законом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати сторін - ОСОБА_10, після смерті якої відкрилась спадщина на житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1, майновий пай, вартістю 3562 грн., що становить 0,11 % майнового фонду КСП «Батьківщина», земельну частку (пай), площею 2,99 га, а також на земельну ділянку, площею 0,47 га. Звернувшись до Липовецької державної нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини, вони отримали відмову в її оформленні через відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно. Оскільки їх права на спадкування майна підтверджуються іншими доказами, просили визнати за кожною з них в порядку спадкування за законом право власності на 1/7 частину спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_10

ОСОБА_8 звернулась до суду із зустрічною позовною заявою про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом посилаючись на те, що вони з матір'ю, проживаючи в спірному будинку, прийняли спадщину після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 їх батька і чоловіка -ОСОБА_11 При цьому вона мала право отримати на ј частину будинку, а мати ОСОБА_10 - на ѕ частини. Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері відкрилась спадщина і інші спадкоємці - ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_9 відмовились від спадщини на її користь, а тому вважає, що її частка у спадковому будинку складає 67,84 %, а у майновому паї, земельній частці (паї), земельній ділянці та у грошових вкладах складає 4/7 частки і просила визнати право власності на вказане майно та відшкодувати з кожного з відповідачів по 725 грн. 3 коп. вартості затрат на поліпшення майна.

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 24 листопада 2011 року первісний позов ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 задоволено повністю. Зустрічний позов ОСОБА_8 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_5 ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_8 право власності на спадщину за законом, що відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті матері ОСОБА_10, в розмірі 1/7 частини за кожною у спадковому майні, яке складається: з одного цілого житлового будинку з господарськими прибудовами, присадибної земельної ділянки, площею 0,47 га., що розташовані по АДРЕСА_1 Вінницької області, а також вкладів на рахунках в Ощадному банку України, майнового паю, вартістю 3562 грн., що становить 0,11 % від майнового фонду КСП «Батьківщина», а також земельної частки (паю), площею 2,99 га. В іншій частині зустрічного позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 15 березня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 задоволено частково. Зустрічний позов ОСОБА_8 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 право власності в порядку спадкування в розмірі по 1/7 частині за кожною на: грошові вклади у Липовецькому відділенні Ощадного банку України та бувшого СРСР, відкриті на ім'я ОСОБА_10; - майновий пай, вартістю 3562 грн. або 0,11 % пайового фонду у майні КСП "Батьківщина" с. Стара Прилука Липовецького району, що належав померлій ОСОБА_10 на підставі свідоцтва про право власності на майновий пай ВІX № 003208 від 26 жовтня 2001 року; - земельну ділянку, площею 0,47 га по АДРЕСА_2, виділену для будівництва і обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства, що належала померлій ОСОБА_10 на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку, виданого 19 березня 1998 року; а також, на 1/7 частку у праві на земельну частку (пай) у землі, яка перебувала у колективній власності КСП "Батьківщина" с. Стара Прилука, Липовецького району, розміром 2,99 умовних кадастрових гектара, вартістю 14 447 грн. без визначення меж цієї частки в натурі. Визнано за ОСОБА_8 право власності в порядку спадкування на 1/4 частину: - грошових вкладів у Липовецькому відділенні Ощадного банку України бувшого СРСР, відкритих на ім'я ОСОБА_10, - майнового паю, вартістю 3562 грн. або 0,11 % пайового фонду у майні КСП "Батьківщина" с. Стара Прилука Липовецького району, що належав померлій ОСОБА_10 на підставі свідоцтва про право власності на майновий пай ВІX № 003208 від 26 жовтня 2001 року; - земельної ділянки, площею 0,47 га по АДРЕСА_2, виділеної для будівництва і обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства, що належала померлій ОСОБА_10 на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку, виданого 19 березня 1998 року, - а також, на 1/4 частку у праві на земельну частку (пай) у землі, яка перебувала у колективній власності КСП "Батьківщина" с. Стара Прилука Липовецького району, розміром 2,99 умовних кадастрових гектара, вартістю 14 447 грн., без визначення меж цієї частки в натурі. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 просять скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції і ухвалюючи нове, суд апеляційної інстанції виходив з того, що документи про належність будинку на праві власності спадкодавцям, право власності на який в порядку спадкування просили визнати позивачі, відсутні, а тому він не входив до складу спадкового майна після смерті ОСОБА_11 та ОСОБА_10 Дані про надання їм дозволів на будівництво індивідуального жилого будинку, складання актів про закінчення будівництва, встановлення факту володіння ними будинком, відсутні. Тому об'єктом спадкування можуть бути лише будівельні матеріали, підстав для визнання за спадкоємцями права власності на будинок нема. Що ж стосується рішення суду першої інстанції в частині визнання права власності в порядку спадкування на інше майно, то суд апеляційної інстанції виходив з того, що правильно встановивши обсяг спадкового майна судом першої інстанції неправильно визначені частки спадкоємців в ньому.

Однак, повністю погодитись з такими висновками апеляційного суду неможливо.

Згідно долучених до справи виписок з погосподарських книг, власником будинку, що розташований по АДРЕСА_2, була ОСОБА_10 В погосподарській книзі за 1977-1979 рік він рахувався під номером 44, по погосподарській книзі за 1983-1989 рік під номером 45, сам будинок збудований в 1950 році (а. с. 74, 75).

Виходячи з цього, правовий режим майна, права та обов'язки осіб, щодо належності їм цього майна, мали визначатись виходячи із законодавства, яке діяло на момент спорудження будинку та його експлуатації.

Суд не перевірив, чи передбачалось чинним на той час законодавством прийняття в експлуатацію жилих будинків, споруджених в сільській місцевості та якими документами могло посвідчуватись право власності на них.

Відповідно до п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністра юстиції Української РСР № 45/5 від 31 жовтня 1975 року (v45_5323-75) , п. 45 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженої наказом Міністра юстиції Української РСР № 1/5 від 19 січня 1976 року підтвердженням належності будинку може служити відповідна довідка виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, в якій, крім підтвердження належності жилого будинку (частини будинку) відчужувачу на підставі запису в погосподарській книзі, повинно бути також зазначено: дані про склад будинку; розмір загальної жилої площі і розмір земельної ділянки.

Виходячи з наведеного, підтвердженням належності жилого будинку (його частини) певній особі є запис в погосподарських книгах, ведення яких на той час передбачалось наказами Центрального статистичного управління СРСР і було обов'язковим.

За таких обставин, при наявності в долучених до матеріалів справи виписках із погосподарських книг записів про те, що будинок, право власності на який просили визнати спадкоємці, належав на праві власності ОСОБА_10, зроблений в рішенні апеляційного суду висновок про відсутність даних, які б свідчили, що спірний будинок не входив до складу спадкового майна, а тому не міг бути об'єктом спадкування, є передчасним.

Питання про те, до якої суспільної групи входив двір, в якому знаходився спірний будинок, також не з'ясовувалось, хоча це має значення для визначення кола осіб, які могли мати право власності на вказаний будинок з врахуванням того, що ОСОБА_8 вказувала на спадкування разом із ОСОБА_10 частки, належної на праві власності в цьому будинку її померлому батьку.

Дійшовши до висновку, що частки ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 у спадщині мають складати по ј частині, суд визнав за ними право на спадкове майно в 1/7 частині за кожним, при цьому виходив з того, що саме в такому розмірі ці особи просили визнати за ними право на спадкове майно, визнання за ними права на спадщину в інших частках буде виходом за межі позовних вимог та порушенням принципу диспозитивності.

Відповідно до ст. 1268 ЦК України прийняття спадщини з умовою чи із застереженням не допускається, а ст. 1267 цього Кодексу встановлено, що частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Таким чином, законодавець встановив, що у випадку прийняття спадщини виключається встановлення часток спадкоємців не у всій спадщині чи не охоплення визначенням часток спадкоємців всього майна, яке входить до складу спадщини, незалежно від того яку частку у спадковому майні просять визнати за ними спадкоємці.

Тому, встановлення між спадкоємцями при вирішенні спору судом права на частку у спадковому майна в іншому розмірі від того, на який вони претендували, не може розцінюватись як вихід за межі позовних вимог та вважатись порушенням принципу диспозитивносоті.

З матеріалів справи вбачається, що предметом спадкування був і належний ОСОБА_10 вклад (а. с. 111), щодо якого спадкодавець зробив розпорядження про його спадкування ОСОБА_5

Незважаючи на наявність такого розпорядження, судом зроблено висновок, що право на спадкування ним мають всі спадкоємці, не звернув уваги на встановлену ст. 1228 ЦК України особливість спадкування права на вклад у випадку наявності зробленого розпорядження щодо спадкування цього права.

Суд апеляційної інстанції вважав, що спадщину після смерті ОСОБА_10, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, шляхом подання заяви прийняли її діти ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_8

Між тим, із долученої до матеріалів справи копії спадкової справи вбачається, що заяви про прийняття спадщини були подані ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_8

Відомості про те, що таку заяву було подано і ОСОБА_5, відсутні.

Обставини, пов'язані із прийняттям спадщини ОСОБА_5, здійснення спадкування після смерті ОСОБА_11, на що посилалась ОСОБА_8, не були з'ясовані і судом першої інстанції.

Крім того, суди при вирішенні спору не звернули уваги на те, що за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину, вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають, не перевірили, чи існують перешкоди для отримання свідоцтв про право на спадщину щодо всього майна, яке входило до складу спадкового, а, відповідно, вимоги щодо права власності на яке саме спадкове майно підлягають судовому розгляду.