Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Штелик С.П.,

суддів: Касьяна О.П., Кафідової О.В.,

Коротуна В.М., Попович О.В.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договору дарування недійсним, визнання права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області від 3 квітня 2012 року,

У листопаді 2009 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись в суд з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, у якому просили визнати за ними право спільної сумісної власності на частину будинку та надвірні споруди по АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_6 та визнати недійсним договір дарування цього будинку, укладений 19 лютого 2009 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5

В обґрунтування позову посилались на ті обставини, що ОСОБА_6 28 травня 1988 року придбав спірний будинок у свою власність та дозволив їм користуватись ним.

З цього часу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за згодою власника вселились в будинок, користуються ним та проживають, здійснили капітальний ремонт будинку, збудували прибудову, баню, сараї, уборну, навіси, встановили огорожу, пробурили скважину, чим значно поліпшили стан будинку і витратили на це кошти у розмірі 35000 грн., тому вважають, що мають право на частину будинку.

19 лютого 2009 року ОСОБА_6, перебуваючи у стані, коли він не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, подарував цей будинок ОСОБА_5, чим порушив їх права.

15 лютого 2012 року рішенням Слов'яносербського районного суду Луганської області у задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 відмовлено.

3 квітня 2012 року рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право спільної сумісної власності на 80/100 часток спірного домоволодіння з господарськими будівлями та спорудами.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі не надали доказів на підтвердження своїх вимог, тому підстави для задоволення позову відсутні.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про часткове задоволення позову, апеляційний суд, погодився з висновками суду про відсутність підстав для визнання договору дарування недійсним.

Однак, виходив з того, що позивачі проживали у спірному будинку, перебуваючи фактично у договірних стосунках з власником будинку та проживали за умовами безоплатного договору найму, здійснили поліпшення цього будинку, у зв'язку з чим набули право спільної власності на нього.

Проте, з рішенням апеляційного суду в частині задоволення позову про визнання за позивачами права спільної сумісної власності на 80/100 часток будинку погодитись не можна, оскільки воно ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права з огляду на наступне.

З матеріалів справи видно та встановлено судом, що 28 травня 1998 року ОСОБА_6 придбав у свою власність житловий будинок загальною площею 39,2 кв.м., розташований у АДРЕСА_1.

З цього часу за згодою власника в будинку проживали ОСОБА_3 і ОСОБА_4, проводили в ньому ремонт та без отримання дозволів відповідних органів збудували прибудову, баню, сараї, уборну, навіси та ін., які в експлуатацію не введені.

19 лютого 2009 року ОСОБА_6 подарував цей житловий будинок з прилеглими надвірними побудовами ОСОБА_5, яка зареєструвала своє право власності 25 березня 2009 року.

Згідно акту амбулаторної комісійної експертизи від 24 грудня 2010 року ОСОБА_6 на час укладення договору дарування не перебував у стані, коли не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними.

Згідно висновку будівельно-технічної експертизи від 16 вересня 2011 року ринкова вартість домоволодіння складає 148693 грн., вартість виконаних робіт на час проведення експертизи складає 118876 грн.

Ринкова вартість домоволодіння збільшилась за рахунок поліпшень, здійснених з 28 травня 1988 року на 118876 грн., що становить 80/100 його частин.

Позивачі, вважаючи, що їх права порушені, оскільки під час проживання у цьому домоволодінні вони здійснили поліпшення спірного будинку і мають право на частку в спірному домоволодінні, звернулись до суду з цим позовом, просили його задовольнити.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним ст. 225 ЦК України.

Згідно до положень ч. 1,4 ст. 778 ЦК України наймач за згодою наймодавця може поліпшити річ, та якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилами ч. 1, 2 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову в частині визнання недійсним договору дарування, суди правильно встановили обставини справи про те, що спірний будинок належав ОСОБА_6 на праві власності, а доказів про те, що він був у стані, коли не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними позивачі не надали, тому він мав право розпоряджатися будинком на власний розсуд (ст. 319 ЦК України), зокрема, і подарувати, що є підставою для відмови у задоволенні цих позовних вимог.

Суди вірно застосували закон, що регулює ці відносини, ухвалили правильні рішення в цій частині і підстав для їх скасування немає.

Крім того, суд першої інстанції правильно виходив з того, що згідно з законом, наймач може стати співвласником поліпшеної речі за згодою наймодавця тільки в разі, якщо в результаті цього створена нова річ (ст. 778 ЦК України).

Однак, позивачі не надали доказів, які б підтвердили існування між ними та ОСОБА_6 договірних зобов'язань щодо їх проживання у спірному будинку на умовах договору найму (оренди), що між ними у встановленому законом порядку був укладений такий договір, а також того, що в результаті проведених ними будівельних робіт була створена нова річ, як це передбачено ч. 4 ст. 778 ЦК України.

Крім того, зведені ними прибудови до будинку не введені в експлуатацію і є самочинними, тому на них не може бути визнано право власності, оскільки особа, яка здійснила самочинне будівництво не набуває право власності на нього (ч. 2 ст. 376 ЦК України), що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам справи, правильно застосував закон, що регулює спірні відносини, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, ухвалив правильне рішення з дотримання норм матеріального та процесуального права.

Суд апеляційної інстанції не застосував ст. 376 ЦК України, неправильно застосував ст. 778 ЦК України, помилково виходив з того, що позивачі проживали у спірному будинку за умовами фактичного безоплатного договору найму житла, ґрунтуючись на показаннях свідків, ухвалив рішення про задоволення позову з порушенням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин, рішення апеляційного суду в частині задоволення позову про визнання за позивачами права спільної сумісної власності на 80/100 часток будинку потрібно скасувати, а рішення суду першої інстанції в цій частині залишити в силі з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України. В решті судові рішення потрібно залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 339 ЦПК України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області від 3 квітня 2012 року в частині задоволення позову про визнання за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 права спільної сумісної власності на 80/100 часток будинку скасувати та залишити в силі в цій частині рішення Слов'яносербського районного суду Луганської області від 15 лютого 2012 року.

В решті рішення Слов'яносербського районного суду Луганської області від 15 лютого 2012 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області від 3 квітня 2012 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.