Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Сімоненко В.М.,

суддів: Амеліна В.І., Нагорняка В.А.,

Гончара В.П., Олійник А.С.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 січня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 5 березня 2012 року,

У липні 2011 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки .

Позивач зазначав, що ОСОБА_3 у порушення умов укладеного з нею 19 грудня 2007 року кредитного договору у встановлені строки не погашає суму кредиту, проценти за користування кредитом та комісію, а тому банк має право вимагати дострокового повернення кредитних коштів з урахуванням пені та штрафу шляхом звернення стягнення на автомобіль Mitsubishi Outlander, 2007 року випуску, якій є предметом застави за договором, укладеним сторонами 19 грудня 2007 року.

Позивач просив в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором №NKH3AK13142906 від 19 грудня 2007 року в межах суми 19 670,38 дол. США звернути стягнення на предмет застави - автомобіль, що належить відповідачу, шляхом його продажу банком з укладенням від імені заставодавця договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ та наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. А також зобов'язати ОСОБА_3 передати банку технічний паспорт і ключі від автомобіля, а у разі втрати технічного паспорту зобов'язати відділ МРЕО відновити втрачені документи.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 січня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 5 березня 2012 року, позов задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором №NKH3AK13142906 від 19 грудня 2007 року в межах суми 14 936,96 дол. США звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль Mitsubishi Outlander, 2007 року випуску, державний НОМЕР_1, шляхом його продажу на публічних торгах. В задоволені інших вимог відмовлено. Розподілені судові витрати.

У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судові рішення не відповідають вказаним вимогам.

Судами встановлено, що 19 грудня 2007 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем укладено кредитний договір №NKHЗAK13142906, згідно з умовах якого, відповідач отримала кредит у розмірі 41 122,05 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,16 % річних на суму залишку за кредитом з кінцевим терміном повернення 18 грудня 2012 (пункт 7.1 кредитного договору).

Відповідно до умов укладеного договору відповідач зобов'язалася вчасно сплачувати кредит, відсотки та інші платежі, передбачені договором (підпункти 2.2.2 -2.2.4 пункту 2.2 кредитного договору).

Станом на 6 червня 2011 ОСОБА_3 грошових зобов'язань не виконала, внаслідок чого утворилася заборгованість за кредитним договором на загальну суму 19 670,38 дол. США, яка складається із 17 030,93 дол. США заборгованості за кредитом, 938,24 дол. США. заборгованості за процентами, 283,78 дол. США заборгованості по комісії та 450,91 дол. США пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, 31,33 дол. США фіксованого штрафу та 935,19 дол. США процентного штрафу.

На виконання пункту 7.2 кредитного договору 19.12.2007 між сторонами укладено договір застави рухомого майна за №NKHЗAK13142906.

Згідно із пунктом 34.4 договору застави, в забезпечення виконання грошових зобов'язань за кредитним договором відповідач надала в заставу автомобіль марки Mitsubishi, модель - Outlander, рік випуску 2007, реєстраційний номер НОМЕР_1, заставною вартістю 186 200 грн.

Предмет застави належить відповідачу на праві приватної власності, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 18 грудня 2007 (пункт 34.4 договору застави) та довідкою Миколаївського відділу РЕР УДАІ УМВС України в Миколаївської області від 20 вересня 2011 року №9/2-3432.

2 червня 2011 рекомендованим листом позивачем на адресу відповідача надіслана письмова вимога від 30 травня 2011 №30.1.0.0/2-295 про усунення порушень щодо строків сплати платежів та заборгованості, а також попереджено, що у випадку залишення вимоги без задоволення, банком буде звернуто стягнення на автомобіль, переданий в заставу за договором від 19 грудня 2007 року. Вказану вимогу відповідач не виконала.

Задовольняючи частково позовні вимоги про звернення стягнення на предмет застави шляхом його реалізації на публічних торгах, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що такий спосіб реалізації автомобіля за рішенням суду передбачений як законом, так і договором застави, та відповідає інтересам обох сторін.

Проте з таким висновком повністю погодитись не можна.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 589 ЦК України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також вимог, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 20 Закону України «Про заставу» визначено, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду. Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом (2654-12) чи договором.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» №1255-IV від 18 листопада 2003 року відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом.

Статтею 24 вказаного Закону передбачено, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом (1255-15) .

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18 листопада 2003 року у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження; опис рухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги обтяжувача; заходи щодо забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, які підлягають задоволенню з вартості предмета забезпечувального обтяження; початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження.

Звертаючи стягнення на заставлене майно, суд не дав правової оцінки співмірності визначеної банком суми заборгованості за кредитом із вартістю заставленого автомобіля, в порушення ст. 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» не зазначив всі складові загального розміру вимог, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження, початкову ціну предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження, що має важливе юридичне значення для правильного вирішення справи.

Крім того, з позовної заяви ПАТ КБ «ПриватБанк» вбачається, що позивач просив в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором №NKH3AK13142906 від 19 грудня 2007 року в межах суми 19 670,38 дол. США звернути стягнення на предмет застави - автомобіль Mitsubishi Outlander, 2007 року випуску, що належить на праві власності ОСОБА_3, шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені відповідача договору купівлі - продажу будь - яким способом з іншою особою - покупцем, із зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

При цьому, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, вирішуючи спір та визначаючи спосіб реалізації автомобіля, зокрема, шляхом його реалізації на публічних торгах, в порушення ст. 11 ЦПК України, фактично вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач не заявляв вимог щодо звернення стягнення на предмет застави шляхом його реалізації на публічних торгах.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 214, 303, 316 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, не надав належної оцінки наданим сторонам доказам, не взяв до уваги характер спірних правовідносин, які виникли між сторонами, не дав належну правову оцінку фактичним обставинам справи, а тому дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки допущені порушення норм процесуального права, допущені судом апеляційної інстанції, унеможливлюють встановлення фактичних обставин справи, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 5 березня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.